Читати книгу - "Додому"

його акценті?

— Гарне запитання, — сказала Ема. — Загалом він говорив з американським акцентом, однак… — вона повернулася до Міккі. Той кивнув.

— У нього дійсно було щось таке, — пояснив Міккі. — Не збагну, що саме. Він не говорив так, ніби виріс тут. Але водночас він і не говорив так, ніби виріс в Англії.

Майрон намагався це осмислити, але так нічого й не придумав. Він спробував зайти з іншого боку.

— То що ви робили весь час?

— Їли піцу, — сказала Ема.

— Дивилися фільм, — додав Міккі.

— Грали у відеоігри.

— Розмовляли.

— О, Патрік сказав, що в нього є дівчина, — повідомила Ема. — Але не звідси.

— Дівчина? — спитав Майрон.

— Так, сказав це, потім одразу ж почав «здавати назад». Він сказав це, не знаю, як малий, який трохи хизується.

— Знаєш, — роз’яснив Міккі, — схоже, коли новенький приїжджає до міста й розповідає, що в нього є дівчина в Канаді чи щось таке.

— Не зрозумій нас хибно, — сказала Ема. — Він доволі милий. Усі хлопці говорять про такі речі. Це просто… Не знаю. Здавалося таким нормальним.

Міккі кивнув.

— Дякую, народ. Це дійсно допомогло, — промовив Майрон.

— О, ми ще не закінчили, — сказала Ема.

Майрон подивився на них.

— Я встановив на його комп’ютер клавіатурного шпигуна, — сповістив Міккі.

— Тобто…

— Тобто ми побачимо все, що він друкує на ньому. В електронних листах, соціальних мережах, будь-де.

— Овва! — вигукнув Майрон. — І хто за ним стежитиме?

— Ложка.

Ложка — це ще один близький друг Міккі — якщо досі вважати Ему лише «подругою» — і, як раніше називали (або, дідько його знає, може, й досі називають), зануда, заучка чи ботан. Ложка також був по-дурному сміливим.

— Як у нього справи?

— Він знову ходить, — усміхнувся Міккі.

— І знову всіх дістає, — додала Ема. — Так чи так, він дасть нам знати, якщо випливе щось важливе.

Майрон не знав, що на це сказати. Йому не подобалося, що підлітки перетинають саме цю етичну межу, але в нього не було настрою читати їм нотації про приватність, тим паче, а це важливіше, втратити можливий шанс дізнатися правду. Це складна справа. Патрік може не бути Патріком. У Патріка може бути ключ, який дасть змогу знайти іншого зниклого хлопця. Проте, чи шпигування за підлітком є виправданим? Чи це взагалі законно?

Якби ви були людиною, котра точно знала б, що тут робити, якби ви змогли беззастережно вирішити, шпигувати чи не шпигувати без докорів сумління і вагань, Майрон запідозрив би, що з вами щось не так.

Життя не лише чорно-біле.

— Є ще дещо, — промовила Ема.

— Що?

Ема ніяково глянула на Міккі.

— Що? — перепитав Майрон.

Міккі жестом показав Емі говорить далі. Ема зітхнула і потягнулася до сумочки. Вона витягла маленький прозорий пластиковий пакет, схожий на ті, в яких ви проносите своє туалетне причандалля повз Адміністрацію транспортної безпеки.

— Ось.

Ема простягла пакет Майрону. Він підняв його, роздивляючись. Там була зубна щітка й пасма довгого волосся. Він поклав пакет і трохи зачекав.

— Це?…

— Я взяла зубну щітку у ванній кімнаті Патріка, — сказала дівчина, кивнувши. — Потім я прокралася в коридор і витягла волосся з гребінця Франчески.

Майрон нічого не сказав. Він просто не зводив очей з пакета.

Міккі підвівся. Ема зробила те саме.

— Ми подумали, що тобі це може згодитись, якщо схочеш зробити ДНК-тест і таке інше, — підсумував Міккі.

Розділ 25

Ми сиділи у фермерському будинку.

Нас було двоє, Гладкий Ґанді та я. Зорра стояв на варті біля вхідних дверей. На передньому дворі з ним стояли супутники Гладкого Ґанді — двоє чоловіків, яких Майрон після своїх відвідин назвав «гравцями», і ще один хлопець, мабуть, неповнолітній.

— Ваш друг Зорро… — почав Гладкий Ґанді.

— Зорра.

— Перепрошую?

— Його звати Зорра, а не Зорро.

— Без образ.

Я далі дивився на нього.

— Я зробив нам чаю, — сказав Гладкий Ґанді.

Я його й не торкнувся. Натомість я думав про молодого хлопця, який, мабуть, був неповнолітнім. У кіно часто можна почути, як лихочинці кажуть, що «це лише бізнес». Я, наприклад, рідко в це вірю. Хороші чи погані, а ви схильні прагнути того, що вас цікавить. Наприклад, більшість наркоторговців самі вживають свій товар. Працівники порноіндустрії, яких я зустрічав, мають схильність до того самого. Ті, хто займається рекетом під приводом захисту, застосовуючи насилля, рідко мають відразу до травмування інших або вигляду крові. Насправді вони переважно насолоджуються цим.

До речі, я без іронії подивився на свою власну роль у цій історії.

Що я хочу сказати? Гладкий Ґанді може стверджувати, що для нього це — справа бізнесу і його прибутків, але я мало вірю в таке. Цікаво, чи має він якесь особисте огидне пояснення, чому обрав саме цю сферу діяльності.

І цікаво, чи слід мені щось із тим вдіяти.

— Я не можу віддати вам вашого родича, — зізнався Гладкий Ґанді, — тому що його в мене немає.

— Це — велика невдача, — сказав я.

Він не дивився мені в очі. Це добре. Він боявся Зорри. Він боявся мене. Як раніше казав Гладкий Ґанді, він не хотів провести решту життя озираючись. Ось чому я вірю у величезну й нерозмірну відплату. Вона змушує вашого наступного ворога подумати двічі.

— Де він? — запитав я.

— Я не знаю. У мене його ніколи не було.

— Але у вас був Патрік Мур.

— Був, так. Але все не так, як ви собі думаєте.

Він нахилився і взяв свою чашку з чаєм.

— Скільки Патрік Мур на вас працював? — запитав я.

— У тому-то й річ, — відповів Гладкий Ґанді, відсьорбнувши з чашки. — Він ніколи не працював.

— Поясніть, будь ласка, — я закинув ногу на ногу.

— Ви вбили моїх людей, — сказав він. — Трьох.

— Ви досі чекаєте зізнання?

— Ні, я розповідаю історію. Починаю з початку.

Я відхилився й кивнув, заохочуючи його розказувати далі. Гладкий Ґанді не тримав чашку за тонесеньке вушко. Він ніжно обхопив її обома руками, ніби захищав поранену пташку.

— Ви ніколи не питали, чому мої люди підійшли до Патріка Мура, чи не так?

— Не було часу питати, — сказав я.

— Можливо. А може, ви занадто гостро відреагували.

— Або, може, вони.

— Справедливо, друже. Справедливо. Але ми відхиляємося від теми. Я розповім вам, що сталося. А тоді ви вирішите, що буде далі, згода?

Я кивнув.

— Отож, цей хлопець, Патрік Мур, він з’явився в нашому районі. Ви тямите у цих речах, чи не так, містере Локвуд? Територіальні суперечки.

— Далі.

— Тож, мої хлопці почули про це. Можливо, ви