Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли я розплющую очі, то якусь мить ніби “зависаю” дивлячись на Макса, який лежить поруч.
— Доброго ранку, — не знаходжу нічого розумнішого, щоб сказати. — Як там наші записи?
— Думаєш, я їх вночі передивлявся? — він усміхається, а потім швидко чмокає мене в губи. — Добрий ранок, Аліно…
— Приготувати сніданок? — я скидаю з себе ковдру, добре, що так і спала у футболці і шортах. — Бо ж треба швидко завезти телефон.
— Давай, — усміхається Макс. — Я в душ, спітнів. Потім поснідаємо і поїдемо.
— Добре, — киваю я й спішу на кухню. В холодильнику не надто великий вибір продуктів, але знаходиться кілька яєць, шматок ковбаси і трохи сиру, тож роблю яєшню. Думаю, що треба ще заїхати в супермаркет на зворотньому шляху.
Згадую, як Мак запропонував мені ночувати в нього і далі, і мені стає якось няіково. Відразу згадую той поцілунок… можливо, він розраховував на більше? Але я була така втомлена, що в мене очі прямо злипалися, тож ми обоє заснули, і так нічого й не сталося…
Знімаю зі сковорідки яєшню, що розповсюджує по всій квартирі апетитний аромат і гукаю Макса:
— Сніданок готовий! Де це ти ходиш?
Він зʼявляється майже одразу. Знову з вологим волоссям і напівоголений, прямо як вчора…
— Був в душі, як і казав, — усміхається він.
— Ти чудово виглядаєш, — раптом виривається у мене.
— Приємно чути, що я подобаюсь тобі, — Макс підходить ближче, обіймає мене за талію і зазирає в очі. — Після таких слів і працювати не хочеться… Хочеться замкнутись з тобою в квартирі і насолоджуватись життям.
— Ну, на це в нас буде час трохи згодом, а зараз маємо попрацювати, — кажу я, відчуваючи, як при цих його словах мій пульс прискорюється. Я б теж хотіла зараз замкнутися із ним в квартирі і забити на всі справи…
— Добре, треба попрацювати, ти маєш рацію, — він усміхається і чмокає мене в губи. — Але спочатку сніданок…
***
Після сніданку ми відвозимо телефон матері Каріни, а потім їдемо в офіс, адже не годиться залишати його порожнім, бо в будь-який час може завітати якийсь клієнт.
Коли заходимо, бачимо, що наче ніяких відвідувачів немає.
— Давай поки подивимося, що там розшифрувала твоя програма, — нетерпляче кажу я.
— Давай, — киває Макс і дістає мобільний.
Підключає його до робочого ноута і відкриває програму.
Відразу відкривається купа видалених переписок, їх тут реально дуже багато.
— Ого, схоже, вона вела активне життя в інтернеті, — дивується Макс. — Але більшість переписок видалено вручну, тобто, нею… І всі переписки з чоловіками.
— Нічого собі, — я з зацікавленням зазираю в екран. — А можна подивитися, про що вони листувалися?
— Так, — киває Макс. — Але тут дуже багато переписок. Думаю, нам варто зробити пошук за словами. Що там той маньяк писав в переписках? Що нам краще вбити в пошук?
Я згадую, що він писав мені. Якщо то, звісно, маніяк, а не просто якийсь хуліган. І розумію, що моє листування не підійде, бо там йшлося про мою сестру. І ще щось про якийсь дім… Потім несподівано згадую, що й Ліза казала, і в моїх повідомленнях він просив вислати фото.
Але про себе я вирішую змовчати, бо ж я не говорила Максу, що було продовження…
— Наче Лізі він писав: "Відправ своє фото”, — згадую я. — І Карінина мама щось таке пригадала…
— Давай спробуємо вбити цю фразу, — каже Макс і вбиває фразу в пошук.
Одразу знаходить це в декількох переписках…
— Ну, ми звузили коло, — Макс відкриває три переписки і показує мені.
Один діалог відпадає через те, що з його змісту ми дізнаємося, що це пише колишній однокласник дівчини. В другому взагалі розмова ведеться з якоюсь подружкою. І лише третє листування, яке ми читаємо останнім, насторожує мене.
— Здається, це він, — кажу я, дивлячись на Макса.
— Схоже на це, — погоджується Макс і зазирає в фейсбук, вбиваючи в пошук цього чоловіка. — І аккаунт вже видалений…
— А не можна по ай-пі подивитися? — запитую я.
— Можна спробувати, але не факт, що він не використав VPN, точніше, я впевнений на девʼяносто девʼять відсотків, що використав, і тоді ай-пі приведе нас кудись в Америку чи Німеччину, — зітхає він.
— Отже, ми поки що далеко не просунулися в пошуках, але знаємо точно, що Лізі міг писати саме той чоловік, що й Каріні. Там практично ідентичний діалог! — схвильовано кажу я.
— Так, — погоджується Макс. — Давай їй зателефонуємо, спитаємо, як вона?
Я киваю, беру телефон і набираю номер Лізи.
Цього разу вона відповідає досить швидко.
— Це Аліна, — кажу я. — З детективного агентства, хотіла дізнатися, чи не було цими днями якихось підозрілих дзвінків чи повідомлень?
— Ні, — відповідає Ліза. — Ніби все нормально. А чому мені Макс не подзвонив?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я знайду тебе, Макс Дикий», після закриття браузера.