Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

Ерік на мить замислився, а потім сказав:

 - Можливо, це був би космічний корабель, який злітає, розганяється близько до швидкості світла, або швидше від нього, рухається так якийсь час ( залежно від того, як далеко вперед у часі ми хочемо потрапити), а потім повертається назад. Коли  людина, що перебувала в цьому кораблі, вийде назовні, вона переконається -  на Землі спливло більше часу, ніж минуло для неї. Тобто, цей астронавт потрапить у майбутнє.

 - Але що, коли він полетить занадто далеко, і, повернувшись, побачить, що на Землі у цей час минуло кілька сотень років  -  ну, як із тим світлом від зірок? - поцікавилася Поллі. -  І він не застане в живих не тільки своїх рідних чи знайомих, а взагалі будь-кого, хто знав про його політ? Або повернеться - а на Землі за цей час сталася якась катастрофа, і усі люди вимерли...

 - Письменники-фантасти та сценаристи фільмів уже не раз  створювали такі сюжети, - сказав професор. - Але як воно буде насправді, в реальному житті, поки що ніхто не знає. Дуже часто втручається Його Величність Випадок, і те, що ми вважаємо беззаперечним фактом, може виявитися ілюзією, та навпаки.

 - Але, якщо припустити, що у майбутньому люди таки навчаться подорожувати в часі, то чому досі ніхто не прибув звідти до нас і не вступив з нами у контакт?

 - Мабуть, ми для гостей із майбутнього настільки недорозвинені, як для нас - печерні люди, - висловив припущення Ерік. - Вони просто не бачать сенсу ділитися з нами своїми надбаннями, поки ці знання можуть принести нам шкоду...

 - Або їм не можна переміщатися у минуле, щоб якісь їхні дії не змінили хід майбутнього, - додала Поллі.

- А ви гадаєте, вчені не замислювалися над цим питанням? -  згідно кивнув професор. - Взагалі є два способи усунення парадоксів, пов'язаних із мандрівками у часі. Перший підхід передбачає, що навіть якщо простір-час деформовано таким чином, що можна переміститися в минуле, те, що відбувається у просторі-часі, має бути узгодженим розв'язком фізичних рівнянь. Інакше кажучи, ви не зможете переміститися назад у часі, якщо історія вже зафіксувала, що ви не поверталися. Більше того, повернувшись у минуле, ви б не могли змінити зафіксовану історію - просто слідували б їй. У поданій картині минуле й майбутнє зумовлені: вони позбавляють вас свободи волі, можливості чинити на власний розсуд.

 - А який другий підхід? - зацікавлено спитала Поллі.

 - Інший вірогідний спосіб розв'язання цього парадоксу можна назвати гіпотезою альтернативної історії. Я бачу по твоїй посмішці, Теде, що тобі ця теорія знайома...

 - Так, - сказав Ерік, - я якраз недавно читав про це у Стівена Гокінга.  Якщо не помиляюсь, ця ідея полягає в тому, що коли мандрівники у часі повертаються в минуле, вони потрапляють в альтернативні версії історії, які відрізняються від зафіксованої. Таким чином, вони можуть діяти вільно, адже їх нічого не пов'язує із попередньою історією.

 - Але ж це фантастика! - вигукнула Поллі - Такого не буває насправді!

 - Люба місс Міллер,  - відповів їй професор Морган, - нині фізика - це наука, в якій немає слів "такого не може бути". Гіпотеза альтернативної історії вельми нагадує те, як Річард Фейнман пояснює квантову теорію за допомогою інтегралів за траєкторіями. Цей підхід стверджує, що у Всесвіті немає однієї-єдиної історії - правильніше вважати, що у ньому існують всі можливі історії одночасно, причому кожна - з тією чи іншою ймовірністю.  Але існує й інша гіпотеза - захисту хронології. Ця теза стверджує, що закони фізики забороняють перенесення інформації в минуле не окремими частинками, а макроскопічними тілами. Подана гіпотеза не доведена, але є підстави вважати, що вона правильна.  Як показують обчислення, за умов деформації простору-часу, достатньої для мандрівок у минуле, на заваді таким мандрівкам здатні стати квантово - механічні ефекти...

 - Одним словом,  бабка надвоє гадала - подорожі в часі водночас і можливі, і неможливі, - підсумувала Поллі.

 - З вас вийшов би непоганий науковець, - засміявся професор. - Чому ви не обрали фізико-математичний факультет, як ваш друг?

 - ТОМ присудив мені бути мистецтвознавцем, - махнула рукою Поллі. - Хоча я не так щоб була в захваті від цієї професії, але до точних наук у мене здібності ще менші. От Ерік справді у всьому цьому добре розбирається, а я скоріше гуманітарій.

 - А хто такий Ерік? - зацікавлено спитав професор.

Поллі прикусила губу і знічено глянула на хлопця. Той зробив вигляд, що розглядає вітрину магазину, повз який вони саме проходили.

 - Ерік - це... мій двоюрідний брат, - знайшлася Поллі. - Він теж навчається на фізико-математичному, як і Тед.

 - Ясно, а він не хоче також відвідувати наші зібрання? Запросіть його, гадаю, йому буде цікаво.

 - Добре, - Поллі опустила голову і ледь всміхнулася. Вони з Еріком перезирнулися і раптом розреготалися. Сміялися, вхопившись за руки, і аж згиналися на ходу від сміху.

 - Міс Міллер, - поважно сказав професор, - Тримайтеся цього хлопця і надалі. От так вхопіть за руку, як зараз, і не відпускайте! У нього неабиякі здібності. Я впевнений, що колись містер Рассел зробить видатне наукове відкриття і отримає Нобелівську премію. Тоді ви згадаєте старого Моргана.

Він звернув на пішохідну доріжку,  що вела до його будинку, помахавши на прощання рукою. Поллі та Ерік побажали йому доброї ночі та попрямували далі. Ось будинок Теда, а поруч  - висотка, де жила Поллі.

 - Я тебе проведу, - мовив Ерік, коли вони наблизилися до його під'їзду.

Але Поллі чомусь зупинилася і  уважно подивилась на нього.

 - Еріку, - спитала вона, - а чому ти ніколи не запросиш мене в гості на чашечку кави?