Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

 Чомусь від цього заспокійливого тону все всередині защеміло. Давно зі мною так ніхто не говорив!

Я поставила себе так, що проявляти по відношенню до мене турботу або ніжність здавалося чимось протиприродним. Давала зрозуміти, що не дозволю ставитися до себе, як до слабкої істоти. З цим мирилися і вели себе відповідно. Але зараз я раптом зрозуміла, наскільки все ж в глибині душі зберігалася потреба в чиїйсь турботі та підтримці. Адже іноді так хочеться відчути себе маленькою дівчинкою. Довіритися комусь і дозволити собі хоч на короткий час розслабитися. Проте робити це перед Яровим здавалося неприпустимим. Тоді чому ж його несподівана ніжність викликає такі дивні емоції? Я кусала губи, але тепер уже не від болю, а від спроби приховати незрозумілі почуття.