Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Він зайшов, лише присів, а потім якось непомітно приліг, ну й зовсім несподівано заснув.

— Я готова, — Настя зачинила дверцята шафи, накидаючи на плече рюкзак, стійко витримала ще один погляд, яким її оглянули з ніг до голови, але тепер уже не у відбиванні, а в реальності, і знову слідом за поглядом, який бігав, пройшла хвиля тепла.

— Добре, — Імагін піднявся, зробив крок у бік дверей, Настя теж, потім другий і третій, але тільки вона — Гліб чомусь неочікувано зупинився, закінчилося б усе зіткненням, але чоловік в останній момент обернувся, насупився, заглядаючи в розгублене обличчя дівчини, якій теж довелося зупинитися. — Ти забула змити все це…

Що таке 'це' було зрозуміло, і Настя подумки дала собі ляпаса — дійсно забула, хоча тут складно було не забути, але його мотиви…

— А що, не подобається? — примружилася, тут же випускаючи голки. Якщо соромно везти її таку — з чорними очима й казна-чим на голові, то не пропонував би, тобто перед фактом не ставив би. Таксистів її вигляд зазвичай не зупиняє.

— Подобається, коли всього цього немає.

— Це довго. Вдома змию.

— Я не поспішаю, — Настя дивилася злісно, Імагін — спокійно. Настя боролася з пришвидшеним серцебиттям на слові 'подобається', Імагін точно це розумів, але намагався не усміхнутися.

— Як хочете, — у дуелі поглядів переміг він, дівчина ж знову зняла з плеча рюкзак, підходячи до трюмо. Впоратися з макіяжем вдалося досить швидко, навіть попри те, що вона всіляко намагалася робити це вкрай повільно, щоб Імагін не сумнівався — довго дійсно буде тривати довго, але він і слова не сказав. Знову сидів на дивані та з цікавістю стежив за маніпуляціями. А потім, коли Настя завершила, кивнув, схвалюючи, піднявся. — Тепер не соромно буде?

— Справа не в соромі, тобі, по-перше, самій так комфортніше, ти просто забула, а по-друге, так краще.

І вже не заперечиш, коли правдою прямо в ніс. Довелося слухняно плентатися за ним.

Їхали вони мовчки та швидко, Імагін ні разу не запитав у неї, куди повернути, як буде швидше, їхав необхідним маршрутом, звертаючи на дівчину увагу не більше, ніж на прикрасу на дзеркалі заднього виду — круглу бляху з трьома зображеними символами на ній.

Настина рука сама мимоволі потяглася до штучки, дівчина провела пальцями по рифленій поверхні.

Ось на цьому моменті, уже коли машина в’їжджала у двір, увагою вшанувалася й дівчина, і прикраса.

— Що це? — Настя перевела зацікавлений погляд на водія, продовжуючи досліджувати подушечками пальців поверхню.

— Оберіг, — Імагін же зупинився перед потрібним під’їздом, заглушив мотор, повернувся до дівчини.

— Від чого?

— Тут, — до дівочих пальців, а заодно й символів, зображених на блясі, доторкнулися чоловічі, — руни, що означають захист машини й безпеку дороги. 'Algiz-Raidho-Algiz', якщо не помиляюся.

— І ви в це вірите? — Настя сіпнула руку, стискаючи її між колін. Сама ж вона скептично ставилася до подібних речей. Якщо людині судилося потрапити в аварію, вона потрапить, і подібні дурниці на це не впливають. А що потрібно робити, то це вчити правила, не пити за кермом і швидкість не перевищувати.

— Віддаю перевагу, що можна перестрахуватися.

Не бажавши сперечатися, Настя знизила плечима. Яка їй фактично різниця? Хоче, нехай хоч всю машину оберегами обклеїть. Але краще б втомлений за кермо не сідав, а їхав одразу додому, відсипатися.

— Дякую, — дівчина кинула швидкий погляд на водія, отримала у відповідь тільки кивок, схопилася за ручку, збираючись відчинити двері та втекти, але раптом передумала… Знову повернулася до чоловіка, — ви що, добрий самаритянин?

Його поведінка… Вона ж дивна. Невже дійсно ось так — безкорисливо, від чистого серця… Заради чого?

— Я твій добрий самаритянин, — Імагін відповів швидко і правдиво. Чи виникало в нього бажання вартувати подібним чином когось ще? Ні. Домагався він когось так довго, в принципі? Ні. Чи вважав, що марнує час? Ні. Волів би витратити цей час інакше? Так, але з її участю.

— Але я ж уже сказала, у нас нічого не буде.

Гліб не відповів, тільки знизив плечима, уже далеко не вперше.

— Від вашої впертості тільки гірше.

— Як від моєї впертості може бути гірше, якщо ти ухвалила остаточне, за твоїми ж словами, рішення, і воно полягає в категоричному запереченні можливості будь-яких відносин між нами? Або воно не настільки остаточне, і ти періодично сумніваєшся в ньому?

— Ні в чому я не сумніваюся, — Настя притиснула рюкзак щільніше до грудей, ніби захищаючись.

— Ось і добре, а ми поглянемо…

Подібна самовпевненість доводила до сказу. І не станеш же кричати й тупотіти ногами на людину, яка навіть не сперечається, просто робить так, як хоче.

— Не витрачайте час, — Настя окинула чоловіка ще одним поглядом, а потім відчинила-таки двері.

— Зайдеш додому — зателефонуєш.

Настя пирснула, але промовчала. Знайшовся на її голову — турботливий. До того ж турботливий у наказовому способі, незрозуміло тільки, на якій підставі.