Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— І тобі привіт, — кривлячись, чоловік глянув на неї, а потім знову затулив очі долонею, даючи собі час остаточно прокинутися.

— Як ви тут опинилися? — якби Настя ще збиралася дати йому цей самий час — було б чудово, але в неї були інші плани — вона чомусь хотіла все з’ясувати тут же.

— Відчинив ключем і увійшов, — Гліб буркнув у відповідь, а потім забрав руку від лиця, змирившись із тим, що світло не погасять, і спокійно прийти до себе теж не дадуть.

— А дозволив вам хто? — Настя потихеньку закипала, точніше адреналін, який встиг виробитися за ті секунди, коли вона бігла до вимикача, вимагав виходу.

— Не хочеш, щоб сторонні заходили — ховай краще. У всіх перед очима сунеш свій ключ куди завгодно.

Настя оторопіла від такої нахабної відповіді, а потім уже від усвідомлення нахабства свого питання — клуб же його, комірчина теж. Так у кого він мав би питати?

— Гаразд, неважливо, чому ви тут? — трохи оговтавшись, Настя відступила від вимикача, а заодно і від диванчика, назад до трюмо.

— Тебе чекаю, — Імагін відповів, дивлячись уже не на неї, а на телефон, який не так давно його розбудив. От робота — ні вдень, ні вночі спокою не дають. Окинувши чоловіка ще одним поглядом, Настя подумала, що їй навіть трохи шкода Гліба. Диван же не найкомфортніший, та і пробудження не з приємних.

— Навіщо? — таке запитання вона поставила вже заспокоївшись.

— Додому відвезу, — чоловік пробурчав відповідь, кинувши на неї незадоволений застережливий погляд. На кшталт: 'знаю, що зараз почнеш викаблучуватися, але навіть не думай'.

Правильно знав, Настя почала.

— Не треба, я таксі замовлю… А коли ви повернулися? Як з’їздили?

Перша фраза передбачувано була проігнорована, а ось на друге питання Імагін відповів. І навіть трохи на третє.

— Увечері. З’їздив добре.

— Наскільки ввечері? Ви що… — Настя ще раз оглянула чоловіка поглядом, аналізуючи, — з поїзда прямо сюди?

— Не з поїзда, я їздив на машині, але так — сюди. Це важливо? — мала б Настя якісь плани на чоловіка, могла б уже запам’ятати собі, що невиспаний — він дратівливий, але планів же в неї не було, а тому можна дратувати далі.

— Так їдьте додому! Не розумію, навіщо було сюди…

— Треба було, — дратівливий спросоння об’єкт, на який у Насті немає ніяких планів, перебив, обрубав, знову невдоволено зиркнув. — Ми довго будемо розмовляти чи ти зберешся, і поїдемо?

— Але таксі…

— Збирайся, Насте, — на неї так і в дитинстві навіть не дивилися й не наказували ніколи, а цей… але сперечатися з ним безглуздо, та і шкода — видно ж, що людина втомилася, і вона теж втомилася, а знайомий, який підвезе під самий будинок, не набагато гірше, ніж таксі, яке доведеться спочатку чекати, а потім всю дорогу трохи побоюватися…

Знизавши плечима, дівчина попрямувала до шафи. Звичайно, Імагіна можна було вигнати. Мовляв, 'Молодий чоловіче, якщо не бажаєте соромити дівчину, покиньте її будуар на час переодягання', але… по-перше, що він там не бачив? А по-друге, шкода його…

Відчинивши дверцята, дівчина розвернулася обличчям до шафи, спочатку розстібаючи босоніжки.

Якийсь час з-за дверцят не чути було ні звуку, а потім шелест одягу й голос Імагіна.

— Так, ти телефонував? — Настя виглянула зі своєї схованки. Гліб розмовляв із кимось через телефон, невідривно дивлячись на своє зображення в трюмо.

От і добре, можна спокійно переодягатися — цей процес його зараз цікавить менше, ніж дуже рання або занадто пізня розмова.

— Так, уже в місті, — стягнувши через голову топ, Настя на дотик знайшла верхню частину свого улюбленого комплекту білизни, застебнула на спині, потягнулася до ґудзиків на спідниці, які рівним строєм розташовувалися на попі.

— Завтра? — на дивані задумалися, а Настя впоралася зі спідницею, тепер акуратно складаючи, щоб повісити разом із топом. — Що… А, так, завтра можу. О котрій?

Залізши у шорти, Туся обернулася.

Обернулася, щоб натрапити на погляд Імагіна. Здається, вона помилилася — і розмова цікавила його менш ніж процес.

Він, як колись Євген, зайняв не гіршу позицію, а тепер, коли його спіймали за підгляданням, навіть очей відвести не спробував.

Чого чекав? Та чого завгодно — скандалу, злості, того, що вижене, а Настя…

Знову відвернувшись, взяла в руки футболку. Відвернулася тому, що щоки загорілися, а ще дуже сподівалася, що в дзеркалі не відбивається, як тіло покрилося гусячою шкірою. Але ж воно вкрилося…

— Пропоную після обіду… — продовжуючи ковзати поглядом по зображенню в дзеркалі, Імагін знову заговорив.

Він дійсно повернувся вночі, насправді одразу поїхав сюди. З одного боку, мав би бути задоволений, що за цей час Настя не зателефонувала — отже, нічого поганого не сталося, а з іншого… вона цілком могла не телефонувати з принципу. Потрібно було приїхати й особисто переконатися в тому, що все добре.

Він приїхав, переконався, а потім попрямував сюди, щоб дочекатися. З деяких пір йому не подобалося дивитися на те, як танцює цей метелик. Як вона танцює в залі посеред натовпу, тому краще зберегти нерви й дочекатися в комірчині.