Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

- Нумо, Шулечко. Трохи ще постарайся, дівчинко... У тебе буде малюк, гарний, славний. А може, й не один. Вони з тобою залишаться, я тобі обіцяю, нікому не віддамо. – плутано примовляла дівчина.

Мені хотілося подивитись на неї, побачити вираз обличчя – я ніколи не чув її голос таким. Але я пам'ятав, що дивитися в той бік може виявитися травматично для моєї психіки, і просто прислухався до таких незнайомих інтонацій, насолоджувався. Навіть трохи залип, коли раптом:

- Ваня, зараз! - скрикнула дівчина неголосно, але так несподівано, що я підстрибнув на місці.

Перевів погляд на собаку: круглий живіт напружився, ніби скам'янів, вона вся вигнулась дугою і заскиглила.

- Масаж! Живіт! - Уривчасто скомандувала дівчина, і я негайно почав повторювати рухи, показані дівчиною пару хвилин тому.

Не знаю, що відбувалося там, звідки долинав голос Ліки, і які маніпуляції вона здійснювала (і знати не хочу), але я слухняно виконував свою задачу добрих кілька хвилин (насправді секунд, тільки вони розтяглися для мене у незкінченність).

Коли живіт собаки знову розслабився, я відчув рухи праворуч, Ліка підвелася, і я ризикнув повернути до неї голову.

Вона виглядала зневіреною, нервовою, похмурою і розлюченою одночасно. В очах знову заблищали сльози, і вона різким рухом витерла їх рукавом зігнутої руки - долоні її все ще були в рукавичках, вимазаних у каламутному гидкому слизу. Я знову відчув нудоту і одвернувся. Глибоко зітхнув. За моїм зітханням послідкувало важке зітхання дівчини, потім схлип.

- Він же загине, як ти не розумієш. - Я не знав кому призначалися ці сумні слова, повні засудження та трагізму, але спитати, і тим більше поглянути на дівчину знову, не ризикнув.

На щастя, трагедія тривала недовго, Ліка різко втягла повітря носом, і несподівано дуже голосно і зло видала:

- Ану, швидко, - закричала дівчина, грюкнувши долонькою по підлозі, - візьми себе в руки, матуся недороблена! Досить скиглити і скаржитися! Напружся як слід і виштовхни його вже! Ти знаєш як, у тебе від природи закла…

Голос обірвався на півслові. Я тільки відчув, як вона різко рвонула вниз, а вже через декілька хвилин неясного шебурщіння, почув такий гучний подих полегшення, що не втримався і подивився на дівчину.

У руках її лежала слизька зморщена грудка, абсолютно несхожа на живу істоту, але вона дивилася на неї таким поглядом, ніби це було справжнє диво.

- Який величезний. Справжній богатир. - Доповіла дівчина новоспеченій матусі, на що та тільки моргнула - схоже не усвідомила ще свого щастя.

Після Ліка переклала цуценя на чистий рушник, зробила якісь маніпуляції біля рота малюка, почувся слабкий писк, від чого дівчина посміхнулася ще щасливіше. Я зітхнув з полегшенням, тільки зараз розуміючи, яким напруженим був весь цей час. Нарешті все закінчилося, і можна було розслабитись.

- Ну все, найстрашніше позаду. - кинула дівчина бадьорим тоном, так ніби це не вона десять хвилин тому обливалася сльозами, а після репетувала як розлючена потерпіла, і з задоволеним виглядом додала. - Решта підуть швидше.

Що? Решта?!

Я злякано моргнув і мимоволі відступив. Ліка, побачивши мій прибитий вигляд, розсміялася.

- Далі, я думаю, впораюся сама.

Я швидко закивав, квапливо вислизаючи за двері.

- Я зач-чекаю на тебе зовні.