Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

Ось так, разом, і йдемо до входу. Нас помічають одразу ж. Відчуваю ці липкі погляди, бачу, як перешіптуються дівчата з паралельної групи.

Згадую про Ольку. Вона точно образиться, що я їй не розповіла. На сходах помічаю Павла. Він розглядає нас із Романом здивовано. Ще б пак...

— З ним я поговорю, не переживай, — тихо каже Роман, і притискає мене за талію до себе. Стає спокійніше, і я намагаюся не помічати шепіт навколо.

Підіймаємося до входу довгими сходинками, і я опускаю очі, коли зупиняємося перед Павлом.

— Привіт, — вимовляє Роман і подає руку другові. Бачу, як той її тисне, і видихаю.

— Привіт... І тобі, Ясенько, — тихо каже хлопець. Кидаю на нього погляд і просто киваю у відповідь.

— А ти вирішив підвезти дівчину до універу? — щулиться Паша, ставлячи питання Монастирському.

— Можливо, нам варто зайти всередину? — спокійно вимовляє Роман. І хлопець жестом показує нам на двері.

Я чекаю, що зараз перестану труситися, але ні. В холі також купа народу, які не соромляться розглядати нас, як під мікроскопом.

“Та що він у ній знайшов?”, — чую за спиною, коли ми проходимо коридором, і сумно видихаю.

— Я проведу тебе до аудиторії, — шепоче на вухо Роман, і ми підіймаємося на другий поверх.

Біля самих дверей хлопець нарешті відпускає мене, але недалеко. Зупиняється за крок і тримає мою руку.

— Хочу тебе поцілувати, але ти мене, мабуть, зупиниш, — усміхається Монастирський, і я швидко киваю. Як на мене, то на сьогодні й так достатньо всім розмов. Ще підкидати дров у вогонь я не хочу.

— Тоді я пішов, — він каже тихо і потім залишає ніжний поцілунок на моїй щоці.

Стою і дивлюся хлопцеві вслід. Я вже за ним сумую...

— І коли ти збиралася мені розповісти? — чую за спиною голос Олі й бачу, як хмуриться подруга.

Ну от…