Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

16.6

Тепер у моє збудження вплетений і сором. Ця вибухова суміш проникає у мене все глибше і глибше, пришвидшуючи моє серцебиття. Яке, своєю чергою, підігріває кров так, що вона от-от закипить. Судини пульсують усюди, де потрібно і де ні! 

Хочеться втекти! Накивати п’ятами й опинитися якнайдалі від цієї небезпечної пустелі та вдихнути нарешті повітря повними легенями. Бо зараз я не можу. Але дуже хочу. 

Ми відійшли доволі далеко, а я не настільки спритна, щоб бігти та врятуватись. Не цього разу, і не від цього хижака. 

Цим я зроблю тільки гірше і тільки собі. 

Я ніколи не могла збагнути, що в голові Андрія. Мені здавалося, що Стаса я вивчила за спільно прожиті роки. Однак виявилося, що я знала свого чоловіка лише таким, яким він хотів себе показати. А Доронін для мене — просто колишній друг мого чоловіка і суцільна загадка. Чи не так? Головне — повторювати собі це частіше. 

— Подивись на мене, — гарчить, перешкоджаючи собою мій шлях.

Догралася, Тетяно? Таки розбудила звіра? Це вже не вперше, однак раніше моїм щитом був Стас. Але тепер його немає і я сам на сам із героєм своїх страшних снів. 

— Навіщо? — ховаю погляд, опускаючи голову. 

Звісно, розглядати траву набагато цікавіше, ніж топитися у карих очах.

— Я добре пам'ятаю той вечір, — чоловік наче танк — пре, не зважаючи ні на що. — Пам'ятаю твої перелякані очі й те, як ти втікала. 

— Минуло стільки часу, — намагаюсь перешкодити розмові. Прекрасно розумію, куди він хилить, але не розумію наміру# — Навіщо…

— Тобі й справді було настільки неприємно? — перебиває. — Чи ти все спланувала?

— Ми троє тоді були напідпитку! — задираю голову, дивлячись на нього. — Не потрібно мене звинувачувати у тому, що сам, можливо, і спланував! — остання репліка вилітає сама собою. 

Я ніколи не роздумувала саме над таким розвитком подій. Простіше за все було просто відпустити та забути. 

— Це ж просто поцілунок, Доронін, — додаю, нервово сміючись. — Прикрість, яка більше ніколи не повториться. Той випадок — єдиний, і він нічого не означав для нас двох, — стою і граю роль снігової королеви, а саму колотить всередині. 

“Біжи!”, — кричить інстинкт самозбереження. — “Скоріше, дурненька!”. — Проте, всупереч усьому, продовжую стояти на місці. Тому, що чую не тільки це. — “Ніколи не показуй противнику свою слабкість!”, — говорить впертість голосом коханого чоловіка. І тут я з ним повністю згідна. — “Продемонструвати вразливість ворогу можна лише в одному випадку, — згадую настанови Стаса, — і це точно не він”. 

Але я не настільки смілива, як мені хочеться вірити. Хочу сховатись від розлюченого погляду. Провалитись крізь землю. Випаруватись, як роса на палючому сонці. 

Але я стою на місці, відчуваючи, що зроблю тільки гірше. Хижак поженеться за здобиччю. І наздожене — він сильніший, спритніший за мене, з якого боку не подивись. А я, замість того, щоб керуватись мізками, гарячкую. Паніка стискає горло кістлявою рукою. 

— Не означав, кажеш? — говорить мій кат  крізь стиснуті зуби.

Щасливий зустрітися з вами в новому році. Шалено вдячний за лайки та коменти. До зустрічі завтра!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍