Читати книгу - "Щира шахрайка"

часто.

— Ти навчилася?

— Спершу я вивчила загальноамериканський акцент. Той, що по телебаченню. Але зараз я вже вмію копіювати бостонський, бруклінський, акцент зі західного узбережжя, південний, центральноканадський, акцент дикторів ВВС, ірландський, шотландський і південноафриканський акценти.

— Ти хочеш бути актрисою, так?

Джульєтта похитала головою.

— У мене кращі ідеї.

— Тоді світове панування.

— Щось схоже. Треба з’ясувати.

— Ти, безперечно, можеш стати актрисою, — мовив Ніл, усміхаючись. — Я насправді впевнений, що ти будеш зніматися. За рік я скажу: «Овва! Ця дівчина, Джульєтта, колись стояла біля прилавку «Шанель» і накладала безкоштовний макіяж. Час від часу вона розмовляла зі мною».

— Дякую.

— Тобі потрібен гарний одяг, міс Джульєтто. Ти мусиш зустрітись із багатіями, які куплять тобі ювелірні прикраси й гарні сукні. Мати телевізійну вимову — це одне, але твій спортивний костюм, спортивне взуття, дешева зачіска. У такому вигляді ти не просунешся далі.

— Я не хочу продавати те, що продаєш ти.

— Поговори із бруклінським акцентом, — сказав Ніл.

— Моя обідня прерва скінчилися.

Вона підвелася.

— Ну ж бо. Або з ірландським.

— Ні.

— Що ж, якщо колись захочеш мати кращу роботу, ніж зараз, ось мій номер, — сказав Ніл, видобувши візитівку з кишені. Вона була чорною зі срібними цифрами мобільного номера.

— Я вже йду.

Ніл підняв свою колу, ніби промовляючи тост.

Повертаючись на роботу, Джульєтта сміялася.

Ніл змусив її відчувати себе вродливою. Він був хорошим слухачем.

Наступного ранку вона зібрала речі й сіла на автобус до Нью-Йорка. Її лякало те, чим вона може стати, якщо чекатиме ще довше.

* * *

Сьогодні Джул треба сплачувати оренду. Вона з’їла локшину швидкого приготування, бо в гаманці залишилося лише п’ять баксів.

Жодна тренажерна зала в Нью-Йорку не найме тренера без ліцензії. У неї не було атестата із середньої школи. Вона не мала жодних рекомендацій, бо кинула свою першу і єдину роботу. Джул вирішила, що в тренажерних залах добре платитимуть, а вона трохи заощадить і підшукуватиме те, що проштовхне її у світ. Потім, коли ніхто не найняв її, вона спробувала влаштуватися за косметичні прилавки, відтак продавцем, нянею, офіціанткою, шукала будь-які відкриті вакансії. Вона шукала кожного дня, цілий день. Але повернулася ні з чим.

Джул зайшла до «Джойфул Фуд Март», що розташовувався під її квартирою. Усередині метушилися люди. Після роботи вони купляли спагеті й консервовану квасолю або грали в лотерею. За долар Джул купила ванільний пудинг і взяла пластикову ложку. Вона повечеряла ним, підіймаючись сходами до квартири, яку розділяла з Літою.

У квартирі було темно. Джул відчула полегкість. Літа або вклалася спати раніше, або прийде додому пізно. У будь-якому разі Джул не доведеться виправдовуватися за брак орендної плати.

Наступного ранку Літа не вийшла зі своєї спальні. Зазвичай по суботах вона прокидалась о сьомій, бо працювала в кейтеринговій компанії. О восьмій Джул постукала до неї.

— Усе гаразд?

— Я вмираю, — промовила Літа крізь двері.

Джул заглянула усередину.

— Ти ж сьогодні працюєш, чи не так?

— Ага, треба прийти о десятій. Але я усеньку ніч блювала. Намішала коктейлів.

— Принести води?

Літа застогнала.

— Хочеш, я сходжу на роботу замість тебе? — запитала Джул, відчуваючи, як у голові зароджується ідея.

— Не думаю, — відповіла Літа. — Ти хоч знаєш, як обслуговувати людей?

— Звісно.

— Якщо я не з’являюся, мене звільнять, — сказала Літа.

— Отже, дозволь мені піти, — попросила Джул. — Ми обидві виграємо від цього.

Літа звісила ноги з краю ліжка і сперлася на бічний столик. Вигляд у неї був такий, наче її зараз виверне.

— Так. Гаразд.

— Справді?

— Просто… скажи їм, що ти — це я.

— Я на тебе зовсім не схожа.

— Неважливо. У них новий керівник. Він не помітить розбіжності. Це серйозний захід. Важливо, щоб моє ім’я було в списку.

— Зрозуміла.

— І перш ніж піти, переконайся, щоб тобі заплатили. Двадцятка за годину, готівкою, плюс чайові.

— Гроші залишаю собі?

— Половину, — відповіла Літа. — Зрештою, це моя робота.

— Три чверті, — уточнила Джул.

— Добре, — Літа щось перевірила в мобільнику і записала інформацію на клаптикові паперу. — Школа Ґрінбраяр на Верхньому Іст-Сайді. Їдеш автобусом до поїзда, відтак переходиш на зелену лінію.

— Що за подія?

— Вечірка для спонсорів школи, — Літа знову лягла в ліжко, рухаючись так, ніби боялася вдаритися головою. — Більше ніколи не питиму. О, тобі слід одягти чорну сукню.

— У мене немає такої.

Літа зітхнула.

— Візьми з моєї шафи. Вони дадуть тобі фартух. Ні, не цю, з мереживом. Вона з хімчистки. Бери бавовняну.

— Мені також потрібне взуття.

— Господи, Джул!

— Вибач.

— Бери туфлі на підборах. Отримаєш більші чайові.

Джул запхнула ноги в туфлі. Вони були замалі, але їй це вдалося.

— Дякую.

— Половину чайових також принесеш мені, — сказала Літа. — Це моя найкраща пара.

* * *

Джул ніколи не носила такої гарної сукні. Пошита з грубої бавовни денна сукня із квадратним вирізом і широкою спідницею. Вона здивовано спитала, звідки в Літи така річ, але та відповіла, що купила її задешево в комісійці.

Джул вийшла на вулицю в сукні й кросівках, туфлі лежали в сумці. Запах Нью-Йорка в спеку раннього літа плавав у густому повітрі навколо неї: сміття, бідність, амбіції.

Вона вирішила прогулятися Бруклінським мостом. Вона зможе сісти на зелену лінію з боку Мангеттена, і не доведеться робити пересадку.

Коли Джул ішла, сонце вже сяяло. Невиразно вимальовувалися кам’яні вежі. Джул бачила в гавані човни, що залишали сліди на воді. Статуя Свободи була сильною і яскравою.

Здавалося дивовижею, як чужа сукня змусила її відчути себе новою. Це відчуття — бути кимось іншим, перетворитися на когось іншого, бути вродливою і молодою, перетинати цей відомий міст до чогось значущого — саме за ним Джул приїхала до Нью-Йорка.

До сьогоднішнього ранку вона ніколи не відчувала, що перед нею відкриється така можливість.

19

Третiй тиждень червня 2017 року

Кабо-Сан-Лукас, Мексика

Десь понад рік по тому, у готелі «Кабо Інн», о п’ятій ранку Джул попленталася до ванної кімнати, плеснула водою в обличчя і нафарбувала очі. А чому б і ні? Їй подобалася косметика. У неї був час. Вона поклала шар консилеру та пудри, додала димчасті тіні, потім туш і, крім того, майже чорний блиск для губ.

Вона намастила волосся гелем і вдяглася. Чорні джинси, знову чоботи і темна футболка. Занадто тепла, як на мексиканську спеку, але практична. Вона зібрала валізу, випила пляшку води і вийшла з дверей.

Ноа сиділа в холі, притулившись спиною до стіни, тримаючи в руках чашку паруючої кави.

Вона чекала.

Джул замкнула двері