Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Монстр серед монстрів, Марія Власова

Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

121
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 97
Перейти на сторінку:

Мої роздуми перервав потік повітря. Відчула його раніше, ніж змогла зрозуміти, що це було. Повітряна хвиля вдарила над головою і частково у вухо, дезорієнтувавши мене. Однак реакція чи страх змусили стрімко кинутися вперед, крізь кущі й бігти, світ за очі. Ззаду почувся моторошний тріск, а потім по спині й голові вдарила гілка, притиснувши до землі. Але навіть після цього, попри біль, поповзла. Він одним ударом зрубав дерево, під яким я ховалася, ледь не вбивши мене двічі за раз: під час удару, і коли дерево почало падати.

- Ти ж казав, що не можеш мене вбити?! - кричу в істериці, ледве знаходячи сили, щоб відповзти.

Моторошний силует на тлі чорного неба, на якому і зірок не видно, самотній місяць за його спиною висвітлює лати, що зловісно виблискують. Страшна картина, наче ілюстрація, намальована до страшної казки, шкода, що для мене не знайдеться Ферера на білому коні, який врятує мене від неминучої смерті. Я сама собі принц, а принцам негоже на землі перед ворогом валятися. Зціпивши зуби, підіймаюся на ноги, поки він, усе ще не кажучи й слова, стоїть біля стовбура. Мовчанням, чи що, вирішив мене налякати? Вітаю, у нього вийшло. Відступаю повільно, не спускаючи з нього погляду. У вухах так голосно б'ється серце, що не відразу розумію, що він щось сказав. Тільки зробивши ще кілька обережних кроків назад, чітко чую: "Три пальці".

Мене прибило до землі, поки судомно пригадую його слова. По шкірі вже не мурашки, а хрущі повзають, так страшно. Ні, вже ні! Тепер точно час тікати! Хапаю ротом повітря і, розвернувшись, хочу втекти знову, але далеко не виходить. Мене різко зупиняє страшний біль, коли ця тварюка за волосся схопила, та так потягнула на себе, немов намагаючись вирвати половину. Кричу, хапаючись за голову і волосся, щоб хоч трохи послабити біль. Таке відчуття, що з мене скальп живцем знімають.

- Відпусти, відпусти, сволото! - кричу я, намагаючись вдарити його ногою і вириватися.

Використовуючи моє волосся, як повідець, він змусив піти назад, до нього, буквально як собаку. Здається, я тепер розумію, чому всі чоловіки в армії волосся на голові коротко голять.

- Думаю, однієї руки буде достатньо, щоб ти зрозуміла: мене треба слухатися з першого разу! - він схопив своєю клешнею ліву руку і смикнув її вгору.

Волосся знову впало на плечі, але тепер куди більше мене хвилює кінцівка. Викручуюся, намагаючись стати хоча б обличчям до монстра, а не як до цього - спиною, майже беззахисною. Смикаю руку, але це марно, лише виразно відчуваю, як дряпаю до крові шкіру лусочками на броні. Навіть не бачачи його страшного обличчя, точно впевнена: він зараз насміхається з мене.

Як узагалі в такому положенні можна рубати комусь руку?! Тримаючи мене лівою майже біля себе і замахуючись такою величезною штукою, немов збираючись розрубати мене на дві половинки? Як так можна?! Швидко кидаюся, точніше кажучи, застрибую на нього з вереском, намагаючись не зважати на те, що лусочки ріжуть одяг і броню. Кричу, бо боляче і страшно, і від того, що не можу вирвати руку, чи якось завадити йому її відрізати. У цьому нерівному бою, майже вишу на ньому, зовсім як дитинча, і не додумавшись ні до чого кращого, знову спробувала здерти з нього шолом. Зрозумівши, що я хочу зробити, сіренький, лаючись своєю мовою, встромив меч у землю, щоб спробувати віддерти мене від себе. У нього, звичайно ж, це вийшло, причому без особливих зусиль. Мене дернули за ліву руку, так, що торкаюся землі лише носками чобіт.

- Ні, ні! Будь ласка, ні! - завищала, коли він підняв другу руку, замахуючись мечем. - Не роби цього!

- Чому це? - понівечений шоломом голос не приховує насмішки. - Я ж тебе попереджав. У тебе є якась причина, чому я не повинен тебе карати?

- Тому, що мені буде боляче, - відповідаю одразу ж найочевидніше.

- Хм, - неоднозначно хмикнув він замість відповіді, а потім знову взявся за руків'я меча. Ось тоді я зрозуміла, що час благати, і мене від страху злегка занесло.

- Не вбивайте мене, у мене сім'я, діти! Як вони без мене жити-то будуть? Адже я хороша, працьовита! Помилуйте, а? Не винна я, ви самі за мною прийшли! Звідки ж мені було знати, що ви настільки тупий, що вдруге на ті самі граблі поведетесь?!

Розумію, що в якийсь момент ляпнула більше, ніж слід було, але не розумію в який саме. Чи то коли тупим назвала, чи то коли визнала, що була свідком його конфузу з тією сірою бабою? Чи взагалі це було раніше? У будь-якому разі сказаного не повернеш, і щілини, що горять червоним вогнем, якось недобре примружилися, підказуючи, що благати в мене не виходить.

- Може, тобі праву відрізати? - запропонував цей гад, різко відпускаючи ліву руку і хапаючи за праву. - У принципі, різниці ніякої, навіщо тобі права рука? Писати ти точно не вмієш, а готуєш все одно жахливо.

Ніхто й ніколи не говорив так про мої страви, цей монстр серед монстрів зовсім меж не має, якщо наважився вимовити подібну дурість. Причому вже вдруге! Якщо в першого разу у мене було завдання, мета, то тепер мене нічого не зупиняє. Раз вже зазіхнув на святе для мене, так і отримай відповідно!

Замість того щоб вирвати праву руку, стискаю його клешню, ще більше розрізаючи лусочками й так порізану руку, і використовуючи її як опору. Моя права нога проходиться по його коліну, не завдаючи болю, а використовуючи для поштовху, щоб лівою заїхати по шолому чоботом. Шолом злітає, монстр хапає мене двома руками, я бачу його сповнене злості обличчя і, не маючи змоги вдарити рукою, б'ю єдиним, чим лишається, - чолом у його підборіддя. Перед очима все паморочиться, не відчуваю нічого, крім болю, а потім ці почуття зникають.

1 ... 48 49 50 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Монстр серед монстрів, Марія Власова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Монстр серед монстрів, Марія Власова"