Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

До нас повернулася жінка, несучи в руках велику тарілку. Коли вона поставила її на стіл я побачила здоровенну запечену рибину з овочами навколо. Це була найбільша порція, яку я коли-небудь бачила. І це все одній Лілі?

– Ти вже обрала, люба? – з милою посмішкою звернулася до мене жінка.

– Ой, я ще не дивилася, – зам'ялась я. Навіть не відкриваючи меню, я сказала: – Можна мені якийсь салат. Може, грецький або цезар.

– Та що це така худенька і один салат буде їсти. Так дивися і вітром здувати почне, – жінка сплеснула руками, немов рідна мама, турбуючись про своє дитя.

– Тітко Варваро, несіть на ваш розсуд, – стримуючи посмішку, відповіла замість мене Лілі, поки я гальмувала від такого сердечного відношення офіціантки.

Жінка, явно задоволена таким результатом, втекла назад на кухню передавати замовлення.

– По-перше, я не з'їм стільки, скільки може принести ця жінка. По-друге, у мене на це не вистачить грошей. По-третє, душ у фітнес-залі – це незручно.

– По-перше, що не з'їси можна забрати з собою. По-друге, все це безкоштовно. По-третє, типу в гуртожитку душ на поверсі це краще.

– Як це безкоштовно? Це що якась їдальня для бідних сфарів?

– Ні, – усміхнулася дівчина. – У мене можна сказати бартер із господаркою. Я їм очищення аури кілька разів на тиждень, а вони мені триразове харчування. І повір, навіть якщо я буду приводити футбольну команду харчуватися тут безкоштовно, все одно для Світлани Павлівни буде вигідніше, ніж шукати та платити іншій відьмі.

– Чому?

– Це місце незаконне, – знизала плечима Лілі. – Не те, щоб тут чинили злочини, але на весь такий бізнес потрібна ліцензія від ковена. Навіть у світі магії є паперова тяганина. По факту це так само, як зі сфарами: ти можеш жити самостійно або вступити в ковен. У першому випадку ти не підкоряєшся нікому, але існуєш поза законом, у другому у тебе буде захист і допомога, але роби те, що тобі скажуть. Підприємців із незаконним бізнесом ніхто не чіпає. Всі знають про їх існування, але поки вони не порушують основні правила, їх не закривають. Але з іншого боку, якщо потрібно, наприклад, очистити приміщення від слідів аури, ніхто не допоможе. Усі відьми, що входять до шабашу, підпорядковуються ковену і не мають права працювати поза його юрисдикцією. А порушувати правила не багато охочих.

– Ти ж це робиш.

– Я не входжу в шабаш і не підкоряюся ковену, – підтвердила мої думки Лілі.

– Але ж є багато таких відьом, як ти. Вони теж можуть так підробляти.

– Таких відьом більше нема. У Києві так точно.

– Що ти маєш на увазі?

– Те, що сказала. Для відьми бути поза шабашем те саме, що перевертню не мати зграї. Вони стають слабкими, вразливими та майже завжди кінчають погано.

– А чому тоді ти…

– Ось і твоя їжа, – перебила мене дівчина, вказуючи на жінку з тацею наставленою тарілками. – Їж швидше, у нас ще плани на сьогодні.

Важко було не зрозуміти, що Лілі просто уникла відповіді, але це її особисте життя. Вона і так багато для мене робить, і розкривати свою душу не зобов'язана.

Пообідали ми на славу. Я навіть не могла подумати, що дві худенькі дівчини можуть з'їсти їжі на цілу роту. З тарілок зі швидкістю світла зникли курячі крильця запечені з яблуками, картопля в мундирах, салат із печінкою та грушею і звичайно король столу – судак. Після цього Лілі ще примудрилася запхати в себе величезний шматок наполеона і тільки тоді ми, подякувавши офіціантці, вийшли з кафе.

– Ніколи так багато не їла, – зізналась я. – Але найстрашніше – я не відчуваю переїдання. Не скажу, що здолала б ще шматок курки, але шкодую, що не скуштувала наполеон.

– Це магія. Вона забирає чимало енергії. В принципі твій організм і сам може її виробляти і наповнювати резерв, але їжа хороше підживлення.

– Я згодна, що тобі потрібна підзарядка: за сьогодні я бачила вже багато твоїх чарів. Але до мене це яким боком?

– О, це я трохи запозичую твій резерв, – Лілі навіть не намагалася сховати посмішку. – Ну, а що? Ти не користуєшся ним, а так від тебе хоч якась користь. Чи ти думаєш, що мої сили безмежні?

– Я не… просто… – розгубившись, я почала заїкатися, підбираючи правильно слова. Через секунду роздумів я так і не зрозуміла, злюсь я чи ні, тож вирішила не продовжувати цю тему. – Гаразд, проїхали. Скажи краще, куди ми йдемо цього разу.

– Є тут одні сестрички, магія яких може нам дуже допомогти.

– А вони тобі теж винні чи це твої подруги? – дівчина розсміялася, натякаючи, що це навряд. – Тоді чому ти вважаєш, що вони нам допоможуть.

– Я маю для них одну пропозицію і якщо нам пощастить – вони погодяться.

– А якщо ні? – Лілі на секунду стиснула губи, і стало зрозуміло без слів. – Та вже веселі перспективи. Де ми шукатимемо їх?

– Прийдемо прямо до них у гості, так би мовити, сюрпризом.

– Якщо ви не друзі, звідки ти знаєш, де вони мешкають?

– Тобі хтось казав, що не можна все своє життя виставляти у соціальні мережі: цим можуть скористатися зловмисники. Ось дівчатка розумних порад не слухали – самі винні.