Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

7.4

 

– Якщо вам зле, не хвилюйтесь. – Рікадор скривився. – Компреси з розплавленого олова швидко повернуть бадьорість, а свинцеві пігулки гарантовано позбавлять будь-якої хвороби.

– Ой, який же ви кумедний! Мені подобаються чоловіки з почуттям гумору. Сподіваюся, ви вправні не тільки в словесних баталіях, а й в лі…

Щоб замовкнути, довелося стукнутись головою в стіну. Те, що робив зі мною імплант, і близько не нагадувало дії Аріни Керейри навіть на тому пам’ятному торгу. В її випадку я дозволяла собою керувати, сприймаючи те, що відбувається, за сон, і позбулася контролю, визнавши реальність навколишнього світу. А от тепер, незважаючи на ясну свідомість, хтось іззовні заговорив моїми вустами! Я боялась уявити, чим це може закінчитися.

– Оскільки ви раптом видужали, дозвольте запросити вас на сніданок, – тон шаєра не обіцяв нічого доброго. Поганого, втім, теж, але його навмисна ​​байдужість лякала не менше ніж чужі думки. – Кажуть, вівсянка з товченим склом досить ситна. Дехто живе після неї цілий тиждень.

«Який же він гарячий!» – я прикусила язик, рятуючи себе від продовження ганьби.

І стрибнула на здивованого Рікадора.

Обхопила його шию, торкнулася щокою щоки, заблагала богів всіх існуючих релігій, щоб обійшлося без силових щитів і зміни уряду Долінеї.

– За нами спостерігають, – прошепотіла ледь чутно. – Десь у вашій кімнаті є прихована камера, яку активує одна проблемна штука в моїй голові. Гадаю, в правому кутку від дверей, але можу помилятися. Не вірите? – Поки він вирішував, як від мене позбутись, я не втрачала часу дарма і притулилася вухом до його вуха. – Замріть на декілька секунд і послухайте.

«Якщо вся ця маячня транслюється прямо мені в мозок, справи кепські», – але варто було покластися на удачу і науку.

Незважаючи на божевілля останніх днів, я залишалася реалісткою. Коли імплант діяв слабко, він сприймався як навушник. Зараз передача була значно інтенсивнішою і агресивнішою, впливала на розум і поведінку, а не тільки дратувала, але, впевнена, в її основі теж лежав звук. Можливо, шаєр почує чужу мову і повірить, що я не прикидаюся.

– Ти погано поводилась, дорогенька, – раптом сказав Рікадор незвично низьким голосом. – Тебе треба покарати. – Він підхопив мене на руки і поніс до ліжка. – Ти заслужила трохи уваги.

– Гей! – Щось пішло не за планом. – Якого біса?! Воно що, заразне?!

В голові звучали палкі лозунги про справжню владність, покірність і пристрасть, але мої сполохані почуття геть затьмарили підроблені. Мені потрібен союзник, хай навіть нейтральна сторона, а не проблема номер три. Для цитат із «Довідника юного домінанта» у мене є шаєрон Ендер, для погроз – шаєрон Вікард. Шаєр має зберігати байдужість!

Він жбурнув мене на ліжко, підняв із підлоги шкуру невідомої тварини:

– Готова до уроку слухняності, Анню?

– Еге ж. У моєму досьє знайдеться місце для ще одного звинувачення в замаху. – Я зрозуміла, що двері в коридор зовсім поруч, і перестала боятися. – Будуть якісь особливі побажання? Зізнаюся чесно: в екзотиці я не майстриня, але з нічними горщиками управляюся відмінно. Зайдіть до дізнавача Кано, у нього є кілька відгуків від задоволених клієнтів.

Рікадор посміхнувся. Чи мені здалося? Клянусь, на його вустах промайнула посмішка! Навіть спостерігач її помітив, тому що в мій мозок полилася нісенітниця про сексуальність рівних білих зубів і ідеї щодо того, як ці зуби треба використовувати найближчим часом, причому йшлося не про сніданок.

«Добре, що шаєр цього не чує. Сподіваюся, він теж грає на ластонську публіку», – я нарочито ліниво встала і попрямувала до виходу.

– Далеко зібралася, дорогенька? – Рікадор схопив мене за волосся і потягнув назад – справедливості заради мушу зауважити, що не ривком, а досить дбайливо. – Хто дозволив тобі піти?

Я не очікувала такого повороту. Втратила рівновагу, врізалася в шаєра… Вухом у його щелепу, якщо точніше. Ну або імплантом у його зуби.

Пролунав оглушливий хрускіт. В голові немов вибухнув коктейль Молотова. За скронею розлився жар, із очей бризнули сльози, горло пересохло, подих перехопило. За шию потекло щось гаряче, хоча, можливо, зі мною грала уява.

Я впустила знайдену в гардеробі картонку і впала на ліжко. Помітила, що на папері написано «Опальна принцеса», причому написано кирилицею. Дуже здивувалася: цей шматок нагадував обкладинку ділової папки, а не рукопису роману. Подумала, що Аріна Керейра обожнює романтичні історії…

Потім виявила під собою червоні краплі і зрозуміла: по шиї дійсно тече кров.

«Імплант? Удар був настільки сильним, що він вилетів? А чому я при тямі?!» – хотілося перевірити здогад, але кінцівки ледь ворушилися.

Зате звук пропав. Повністю! Нічиї слова не просилися на язик, нічиї бажання не підривали мозок!

Разом із черговою краплею крові на біле простирадло впав шматочок пластика тілесного кольору.

«Я розпадаюся на складники?» – судячи з відчуттів, іронія могла виявитися констатацією факту.

Ще два уламки і срібляста штуковина, схожа на крихітну батарейку, доповнили картину.

Потім мене накрила важка шкура. Шаєр, про якого я зовсім забула, плюхнувся поруч, відчутно хитнувши ліжко і спричинивши напад запаморочення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍