Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

— Ти повинен повернутися до мене, Маркусе, — шепотіла вона, сльози текли по її щоках. — Я не можу втратити тебе.

       Але Маркус залишався безмовним, його очі були порожніми, і єдина фраза, яку він повторював, була: "Я вас слухаю, моя госпожа."

        Цей момент став для Семптембри найбільш болючим випробуванням. Вона усвідомлювала, що її кохання до Маркуса було її найбільшою слабкістю і водночас найбільшою силою. Вона не могла здатися, бо знала, що повинна знайти спосіб повернути йому життя і свідомість.

     Семптембра тримала свої спроби в таємниці навіть від мене, Альфіра. Вона знала, що я б не схвалив її дій і боялася мого гніву. Вона приховувала свої досліди, але я все ж дізнався про них. Моя параноя і підозри лише посилилися. Я почав стежити за нею, відправляючи своїх шпигунів, щоб дізнатися про її справжні наміри.

    Маркус став символом її внутрішньої боротьби. Вона не могла відмовитися від нього, як від своєї надії і кохання. Її мотивація повернути йому людяність стала головною метою її життя. Вона вірила, що одного дня зможе знайти спосіб повернути його до життя.

     Семптембра проводила ночі біля його ліжка, розмовляючи з ним, сподіваючись почути відповідь. Вона згадувала моменти, коли вони були разом, його посмішку і теплоту його дотику.

— Маркусе, будь ласка, повернися до мене, — плакала вона, притискаючи його руку до своєї щоки. — Я не можу жити без тебе.

     Кожен день вона намагалася знайти нові способи, нові заклинання, але все було марно. Маркус залишався безмовним гвардійцем, його очі були пустими, а душа — втрачена.

      Семптембра не втрачала надії. Вона продовжувала свої експерименти, хоча кожна невдача була для неї новим ударом. Вона знала, що її шлях буде довгим і важким, але була готова йти до кінця заради того, щоб досягти своєї мети. Її любов до Маркуса і бажання повернути його до повноцінного життя стали для неї найсильнішою мотивацією. Вона вирішила, що більше ніколи не повторить своїх помилок і зробить все можливе, щоб зцілювати і допомагати, а не знищувати.

     Попри свої зусилля, Семптембра розуміла, що повернення Маркуса до нормального життя може бути неможливим. Її любов до нього була трагічною і болісною. Вона була готова йти на будь-які жертви, але відчувала, що іноді навіть найсильніша магія не може повернути те, що було втрачено. І вона зробила невиправне, порушила мій наказ і все розповіла Лютеру, як останній людині, хто міг допомогти. Я про це дізнався занадто пізно.

       Семптембра вирушила до Лютера з важким серцем. Вона не могла більше витримувати тягар своїх помилок і знала, що тільки він зможе знайти рішення. Коли вона увійшла до його кабінету, Лютер підняв голову і подивився на неї з подивом і тривогою.

— Семптембро, що трапилося? — запитав він, бачачи біль у її очах.

— Лютере, я зробила жахливу помилку, — її голос тремтів, вона ледь стримувала сльози. — Я намагалася врятувати солдата, але закляття пішло не так. Його звуть Маркус, і тепер він безвольний гвардієць. Я не знаю, як повернути його до нормального життя.

     Лютер підійшов ближче, його обличчя було сповнене співчуття, хоча за цим співчуттям ховалася холодна і жорстока прагматичність.

— Ти знаєш, що Альфір не схвалив би цього, — тихо промовив він. — Але я розумію твої мотиви. Ми повинні знайти спосіб врятувати його.

— Допоможи мені, будь ласка, — благала Семптембра, падаючи на коліна перед ним. — Я готова на все, аби тільки повернути його.

     Лютер підняв її з підлоги і обійняв, використовуючи момент, щоб ще більше прив’язати її до себе.

— Ми сховаємо його у безпечному місці, де він буде захищений, — сказав він. — Але ти повинна бути обережною. Альфір не повинен дізнатися про це.

      Семптембра відчула полегшення, але водночас і тривогу. Вона знала, що її рішення могло мати серйозні наслідки, але любов до Маркуса і бажання врятувати його були сильнішими за будь-які страхи. Лютер, розуміючи її важливість для імперії, використав цю ситуацію, щоб зміцнити свою владу над нею.

       Після трагедії з Маркусом, Семптембра зрозуміла, як виводити магічних воїнів, і після численних невдалих спроб та експериментів, вона нарешті вивела першу тисячу гвардійців, яких назвала "Тінями Півдня". Це були не просто воїни, а скоріше створіння, витворені з магії та науки. Їхні тіла були зміцнені магічними зіллями та ритуалами, наділені надлюдською силою та витривалістю.

      Процес створення "Тіней Півдня" був неймовірно складним і болісним. Семптембра мала вбити людину своєю рукою і потім воскресити її з новою темною силою. Це завдавало їй неймовірного болю і страждань, але вона знала, що це необхідно для досягнення нашої мети.

       Вона проводила ритуал у підземній лабораторії, прихованій від сторонніх очей. Кожен ритуал починався з того, що Семптембра малювала на підлозі складні символи і запалювала свічки. Вона використовувала стародавні рукописи і читала заклинання, які зливалися з її молитвами.

— Пробачте мені, — шепотіла вона, тримаючи кинджал у руці, готова зробити останній крок. Її серце розривалося від болю, але вона знала, що це необхідно.

      Після вбивства вона одразу ж починала процес воскресіння. Вона малювала на тілі мертвої людини магічні символи, використовувала зілля і читала заклинання. Темна сила пронизувала тіло, відновлюючи його і надаючи надлюдської сили.

      Кожен раз, коли процес завершувався, Семптембра відчувала неймовірні душевні муки. Вона бачила, як людські життя зникають, перетворюючись на безвольних воїнів, і це завдавало їй величезного болю.

       І вже через деякий час "Тіні Півдня" стали символом страху та поваги на півдні, а їхня репутація швидко поширилася серед інших земель. Але Семптембра ніколи не забувала про Маркуса. Вона продовжувала шукати спосіб повернути його до життя, попри всі перешкоди.

     Одного разу Семптембра звернулася до мене,  з проханням поговорити. Ми зустрілися у моєму кабінеті, де вона, здавалося, була сповнена сумнівів і тривог.