Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

25

 

- Нарешті ти посміхаєшся, - Ліам перекинувся у воді на спину, потім раптом пішов під воду, щоб одразу ж виринути прямо піді мною.

Не встигла я й оком зморгнути, як опинилася над водою. Незважаючи на те, що ми були повністю одягнені, те, як він обережно обіймав мене, утримуючи на собі, було дуже хвилююче й інтимно.

У цей момент, як ніколи мені хотілося забути про свої, багато в чому вигадані претензії, страхи, і притиснутися до його губ так, як я не раз робила це раніше. У кожному промінчику його очей, у кожній, трохи хижій усмішці, у кожному все ще обережному дотику я впізнавала свого Ліама. І все ж, він змінився. Але ж і я змінилася, чи не так?

- Тобі нема чого мене боятися, - немов відповів на мої уявні сумніви. - Тобі взагалі більше нічого боятися...

Немов підтверджуючи свої слова, він міцніше обійняв мене - його долоня, що лежала між моїми лопатками, буквально пропалювала мокру наскрізь сорочку.

- Поки я шукав вас, я часу дарма не втрачав. У тебе і моїх дітей тепер завжди буде дах, їжа, захист. І моє кохання...

Він потягнувся до мене губами, і цього разу я ні відсторонилася, ні відвернулася.

- Ти справді шукав мене?

- Присягаюся. Думаючи, що ось-ось загину, я думав про тебе. З першої хвилини, як зрозумів, що мені вдалося вижити, я тільки й думав про те, як знайти тебе. А коли знайшов - засумнівався: чи захочеш ти мене бачити знову? Пробираючись у табір землян, ще не знав, що робитиму. А щойно тебе побачив... тебе і мого сина, одразу зрозумів, що ні чорта я вас більше не залишу. Не віддам нікому...

Я й сама не помітила, як ми опинилися в одній із бухт, на мілині. До нас тихо лащилися обережні хвилі. Навколо Ліама, позбавляючи його грізного вигляду, кружляли велике листя і дивовижні запашні квіти, виблискували яскравою лускою крихітні рибки.

- Я тішуся, що ти знайшов мене, - тільки й сказала перед тим, як боязко відповісти на його поцілунок.

Мені так не вистачало його поцілунків, його дотиків - неймовірно ніжних і часом вимогливих, навіть грубих, але таких правильних. Навіть не пам'ятаю, як ми опинилися на березі, як позбулися одягу... Його пристрасне гарчання перегукувалося з моїми стогонами - ми ще довго не могли насититися одне одним. А потім ще тривалий час стомлено ніжилися в обіймах одне одного, підставляючи оголені тіла пустотливому вітерцю й обережним хвилям, що плюхалися об берег.  У цей момент мені не потрібні були слова - і так усе було зрозуміло: він кохає мене. А у своїх почуттях я більше не сумнівалася.

Підкоряючись його свисту, до нас незабаром приєдналися кавали. У баулах, прив'язаних до їхніх спин, знайшовся і сухий одяг, і товсті пухнасті шкури, на які мій чоловік дбайливо поклав мене, і значний запас їжі - Ліам явно підготувався до довгої подорожі.

- Ліам, наш син... - почала було я.

- З ним усе гаразд, люба, - Ліам усміхнувся мені. - До того ж, я обіцяв - сьогодні ввечері ти обіймеш його.

- Ми обіймемо...

- Ми обіймемо, - погодився він, і простягнув мені якийсь фрукт.

- А... як бути з тим, що вождь самандарців узяв нас під свій захист?

- Я шаную закони Ісіди, Капризуля, - спокійно, ні на секунду не засумнівавшись, відповів Ліам.

- З яких це пір? - не втрималася, хихикнула я. Ліам, флібустьєр і бунтар у душі й по суті - і раптом шанує закони?

- Я завжди їх дотримувався, - усміхнувся він. - Тільки не тих законів, які придумали "чисті" земляни, а тих, що діяли в моєму світі.

- Моя Хані казала, що за право виховувати Аліма потрібно буде перемогти у Великому турнірі. В Аліма тепер є ти - хіба це обов'язково?

- Звісно, - Ліам незворушно нанизував м'ясо та овочі на невеличкі шампури й укладав їх над багаттям. - Ніхто не повинен сумніватися в моєму праві - ні ворог, ні друг.

Хвилювання змусило мій шлунок скрутитися в тугу грудку.

- Напевно, я даремно погодилася на умови самандарців.

Ліам підняв голову, уважно подивився на мене, потім полишив багаття і підійшов до мене, опустився поруч, узяв моє обличчя в долоні й зазирнув в очі.

- Вір мені, Капризуля, і ніколи в мені не сумнівайся. Ніхто й ніколи не забере вас у мене, навіть якщо мені доведеться перемогти на турнірі володарів усіх земель Ісіди.

- Я вірю, - не дуже переконливо сказала я. - Але вони всі володіють магією, приборкують драконів...

- Я сам - дракон, Капризуля. І в мене є стимул, якого немає в них - я кохаю тебе, дитинко.

Я дивилася в його сяючі смарагдами очі. Він завжди був сміливий і впевнений у собі. Але настільки бути самовпевненим? Може, я чогось не знаю? Напевно не все знаю про нього.

- Ти сказав, увечері я обійму Аліма. Вождь самандарців так просто віддасть його нам? Чому? Хто ти такий, Ліаме?

- Вождь Самандара дуже сильний і впливовий, Каприз. Але він не звір - і не розлучить матір та її дитину. До того ж, він, скажімо так - прислухається до моєї думки.

Усмішка, що прослизнула по його губах, змусила мене насторожитися.  Він точно щось від мене приховує.

- Але ж ти розлучив мене й Аліма?

- Це інше, Каприз.

Він поцілував мене, і на якийсь час я забула про свої сумніви.

- Чорт, чорт, - схопився Ліам, виблискуючи голою дупою, коли галявиною поповз запах підгорілого м'яса. - Знову ти позбавила мене розуму, Капризуля.

Я?!

У тому, що для досягнення своєї мети Ліам готовий піти на будь-які хитрощі, я зайвий раз переконалася ближче до вечора. Він зірвав із шиї невеликий амулет і кинув його на землю. І тієї ж миті на тому місці закрутилася воронка порталу - така сама, в якій не так давно зникли мій син і Хані.  Цього разу я навіть не пручалася, коли він, осідлавши Пекло, посадив мене поперед себе, а мого кавалла притримував рукою за антени, що стривожено ворушилися. Він рішуче попрямував до порталу, що виблискував магією.

Не встигла я злякатися блискіток, що спалахнули на шкірі, як ми опинилися в зовсім іншому місці. Це було дивно: лише мить тому я стояла на березі річки, дихала прохолодним повітрям і насолоджувалася грандіозним виглядом цілого каскаду водоспадів, оточених буйним лісом, а ось уже стою посеред пустелі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍