Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська"

влучити у журналістів і в машину, що було нереально з Карачуна (1700 м);

• Андрій Миронов за декілька хвилин до смерті говорить про стрільця, який перебуває поруч, і про міномет поблизу, це підтверджують і звуки пострілів. Українські військові були занадто далеко;

• у рів сходили сепаратисти подивитися на результат атаки. Перебуваючи на відстані 500 м, на рівнині в зоні свого контролю, це більш природно, ніж уявляти собі, що це робили українці.

• солдати-сепаратисти після атаки не пішли прочісувати зону, де загинув Роккеллі, тому що знали, що там немає ворога, оскільки це були вони самі. Не було більше і жодних перестрілок;

• червону машину Рогелона обстріляли сепаратисти, оскільки влучити з Карачуна за 3 км — це фантастика;

• Рогелон ніколи не бачив українських солдатів (він про це постійно заявляв).

Які висновки робить сам Рогелон про походження обстрілів? Після опису всієї динаміки подій того дня, яка майже повністю викладена вище, Рогелон стверджує, що стріляли з українського боку. Щоправда, щоразу по-різному.

Так, 8 жовтня 2014 року, даючи свідчення слідчим у Франції, його висновок дуже обережний:

— Думаю, що стріляли українські солдати, але не можу цього стверджувати достовірно.

За три роки після цього, даючи свідчення в Італії, його висновок кардинально змінюється:

— Я дуже впевнений, що постріли з міномета походили з українського боку, оскільки, тікаючи після тих подій, отже, у протилежний бік, я зустрів майже 30 проросійських солдатів. Постріли походили зверху, але шум пострілу міномета, що відкривається в повітрі, походив із полів, тобто з того самого місця, що й постріли з легкої зброї. Припускаю, що вистріли з гранатомета були на нашому рівні, але, шукаючи (в Інтернеті — ред.), я дізнався, що на пагорбі з антеною знаходилася база української армії.

На запитання, на основі чого він стверджує, що стріляли з боку антени, він відповів:

— Їдучи, ми не бачили жодних блокпостів, але всі журналісти знали, не маючи чітких координат, там у зоні була українська позиція.

Отже, приїхавши на допит до Італії і знаючи, що італійці вже мають підозрюваного Марківа, за яким слідкують, Рогелон дістав велику впевненість, що стріляли українці. І ця впевненість базувалася не на фактах, які він бачив і сам розповідав, а на тому, що винного вже призначили і потрібно було лише дати свідчення проти нього. Стріляли українці, тому що «усі знали, що вони були на Карачуні», «після пошуків я дізнався», «після обстрілу я зустрів проросійських солдатів»! Залізні аргументи!

Насправді, як розповів нещодавно колега Рогелона, французький фотограф Поль Гого, якому той дзвонив під час обстрілу, Рогелон не розумів, що відбувається, не міг пояснити, звідки стріляють. І це природно. Особливо, якщо врахувати, що ти знаходишся в 3-метровому рові, а навколо тебе — щільна посадка дерев, які повністю тебе укривають. Я спеціально спускався в цей рів у травні цього року і можу це стверджувати!

Щоб зрозуміти краще ситуацію, автор, на відміну від італійського прокурора, 29 травня 2019 року поїхав у Слов’янськ на місце загибелі Роккеллі, піднявся на Карачун. З пагорба Карачун, з його найбільш наближеної до фабрики частини, видно фабрику, видно переїзд, але зовсім не видно ні дороги, ні авто, ні тим паче людей.

Повторюю, не з бойової позиції Віталія, яка була на 200 метрів позаду, з видом на Андріївку, а з місця найкращого огляду! Не потрібно забувати, що на переїзді стояв поїзд, який ще більше заважав огляду. Власне, через це, за поїздом був ворожий блокпост. Звідти стріляли по Карачуну, а наші військові не могли їх дістати, бо не бачили. Тому жоден український військовий не міг бачити машину і людей й тоді, коли на цю дорогу приїхало таксі з журналістами!

Наприкінці хотілося б коротко зупинитися на єдиному «доказі», який взагалі пов’язує з цією трагедією Віталія Марківа і на основі якого він отримав 24-річний тюремний строк. Йдеться про сумнозвісну замітку в газеті Corriere della Sera італійської журналістки Іларії Морані. У цій статті Морані пише:

— Ми зв’язалися телефоном із капітаном Збройних сил, який на той час був на вежі, координуючи захист міста. (Насправді, Віталій був лише рядовим Нацгвардії і охороняв державний об’єкт — телевізійну антену).

Далі Морані подає свою інтерпретацію відповідей «капітана», не цитуючи при цьому запитань свого колеги Фаучі:

— Тут не жартують, не потрібно наближатися: це стратегічне місце для нас, — розповів військовий. — Зазвичай ми не стріляємо в напрямку міста і по цивільних, але як тільки бачимо якийсь рух, заряджаємо важку артилерію. Так і сталося з машиною двох журналістів та перекладача. Ми звідси стріляємо в радіусі півтора кілометра. Тут немає чіткого фронту, це не війна, як в Лівії. Є дії, розкидані по всьому місту, чекаємо лише наказу для фінальної атаки.

Ось ця інтерпретація журналісткою відповідей «капітана» стала єдиною та основною «підозрою» щодо Марківа. Прокуратура безапеляційно заявила, що цими словами, які опублікувала Морані, Віталій «миттєво і спонтанно визнав себе відповідальним за вбивство італійського фотографа».

Достатньо простого аналізу, щоб зрозуміти, що ця стаття є нічим іншим, як намаганням подати сенсаційний матеріал на актуальну тему, не переймаючись такими подробицями, як перевірка інформації, коректність викладу та іншими журналістськими чеснотами.

Насправді, телефонна розмова була, але полягала вона в тому, що Фаучі запитав Марківа, чи можна приїхати на Карачун, а той йому відповів — не приїжджай, бо йдуть постійні бої, і це небезпечно.

Віталій Марків, Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України, Микола Балан, командувач НГУ під час судового процесу в м. Павії (Італія), фото Юлії Бабич

Натомість Морані намагалася зробити «новину» без новини. Так з’явився «капітан Збройних сил, який координує захист міста» замість звичайного солдата НГУ. Так солдат підрозділу, в якому не було мінометів, отримав можливість «заряджати важку артилерію». Так цей солдат на відстані майже 2 км почав розрізняти професії людей. Адже, якби Віталій бачив групу, в якій був Роккеллі, він би сказав «група з 5 осіб» або просто «група людей», а не «2 журналісти і перекладач». Цю інформацію мала, власне, Морані, оскільки знала лише про цих трьох осіб, але не знала про водія і цивільного. І вона без жодних мук сумління вклала інформацію, якою володіла, у «цитату капітана», підписуючи 24-річний вирок невинній людині.

Є й великі сумніви в тому, що Морані чула цю розмову на гучному зв’язку, як вона стверджує. Адже вони з Фаучі по-різному переповіли сам зміст розмови, день, коли вона відбулася, місце, де вона відбулася,