Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

— Що? Ти що, збоченець? — зображую обурення, хоча насправді ледве стримую сміх.

— Не переживай, я не буду тебе душити. Можливо, це і було б найпростішим рішенням. Але не сьогодні, солоденька. Ти надто важлива для того, щоб ось так просто тебе відпустити.

Я стукаю його по грудях, сміючись, вибираючись з його обіймів.

—  Серйозно, "солоденька"? — я пирхаю.

Повільно підходжу спиною до столу, намацуючи пальцями розсипане борошно, не зводячи погляду з Фелікса. Швидким рухом набираю жменьку борошна і, перш ніж він встигає зорієнтуватися, кидаю прямо в нього. Він здивовано моргає, ніби не очікував, що я справді наважусь на таке. Секунда, і обличчя його розслаблюється, перетворюючись на ображеного дитячого надуваку. Я не можу стриматися і вибухаю сміхом, задоволено дивлячись, як він обтрушує з волосся білу пудру.

— О, так це війна? — він набирає жменю борошна, підозріло наближаючись до мене, і я задкую.

— Це не війна! Це… це просто маленький акт помсти, — відповідаю я, відчуваючи, як сміх котиться хвилями, коли він кидає трохи борошна в мій бік. Я відскакую, але не зовсім встигаю — тонкий білий пил осідає на мій гольф.

Фелікс підходить ближче, і я починаю відходити назад, поки не притуляюсь до краю столу, відчуваючи прохолодну дерев'яну поверхню під пальцями.

— Ну все, тепер тобі точно кінець, — шепоче він, не зводячи з мене пильного погляду. Я бачу іскру в його очах, помічаю легкий вигин його губ — таке обличчя в нього буває лише тоді, коли він впевнений у своїй перемозі.

— Дивись, щоб не пожалкував, — відповідаю.

Його пальці злегка торкаються моїх, і я завмираю, відчуваючи, як серце прискорює ритм. Фелікс обережно бере мою руку, його тепло проникає крізь борошно, що вкриває наші долоні. Наші погляди зустрічаються, і на секунду все інше перестає існувати — немає ні кухні, ні звуку духової шафи, лише його очі й ця близькість.

— Останнє слово? — підносить руку, але замість борошна просто м’яко торкається моєї щоки, стираючи крихти.

— Немає…

Фелікс затримує руку на моїй щоці, пальці легенько ковзають по шкірі. Я відчуваю його подих так близько, що здається, ніби повітря між нами згущується, і кожна клітинка тіла ніби наповнюється очікуванням. Його пальці спускаються до моєї шиї, залишаючи легкі, теплі сліди, від яких пульс стає сильнішим, як дріжджове тісто, що швидко підіймається від тепла.

Я майже не дихаю, коли він нахиляється ближче, його погляд повільно спускається до моїх губ. Він зупиняється, ніби даючи мені шанс відійти. Але я не відступаю. Замість цього залишаюся нерухомо, ніби зачарована. Його великий палець злегка проводить по кутку моїх губ, і в цю мить я відчуваю, як усі думки залишають мене. Цей момент здається одночасно вічним і таким швидкоплинним.

Він обережно нахиляється, і його губи зустрічаються з моїми. Це ніби вибух емоцій, хвиля тепла, що накриває з головою. Його рука повільно опускається на мою спину, і я відчуваю, як він притягує мене ближче, поки наші тіла не стикаються так щільно, що я відчуваю кожен його подих. Його пальці пестять моє волосся, іноді ковзаючи до шиї, і я вся поринаю в ці дотики, що пульсують під шкірою і залишають за собою солодкий жар.

Не стримуюсь і притискаюся до нього сильніше. Моя голова кружляє, ніби від солодкого аромату випічки. З кожним дотиком він наче стає для мене тією самої дражливою і незавершеною стравою, яку я мріяла створити. Його руки пробуджують в мені щось нове, мов додавання останнього штриха до десерту, коли все стає ідеально злагодженим і завершеним.

Я ковзаю руками по його спині, відчуваючи під пальцями кожен м'яз, що напружується під тонкою тканиною кофтини. Це майже як розгадувати секрети його тіла: твердість його плечей, вигини рук, наповнених силою, яка зараз зосереджена лише на мені. Коли мої пальці злегка ковзають нижче по його спині, я відчуваю, як він затримує подих, і цей маленький жест змушує мене відчути себе на вершині світу. 

Коли ми нарешті віддаляємося, я відчуваю легке запаморочення, наче тільки що злетіла з землі. Фелікс притискає чоло до мого, а наші дихання зливаються в одне.

— Солодка, — промовляє тихо, дивлячись на мене так, що у мене захоплює подих.

— Що? — питаю, намагаючись приховати, як швидко б'ється моє серце.

Чоловік легко торкається мого підборіддя, нахиляючи голову, щоб ще раз зустріти мій погляд.

— Боротьба з тобою... солодка.

Він схиляється, щоб знову поцілувати мене, але тут на кухні дзвенить таймер. Я здригаюся, наче тільки-но прокинулася від сну. 

— О! Печиво! — вигукую, мої щоки палають, і я квапливо відступаю, хапаючи рушничок, щоб витягнути печиво з духовки.

Швидко дістаю гаряче деко, ставлю його на стіл, а повітря наповнюється ароматом шоколаду. Фелікс, спершись на стіл, усміхається, не приховуючи задоволення, і я відчуваю, як погляд його повільно ковзає по мені, наче він бачить все наскрізь. Щось у його очах таке спокійне й водночас пронизливе, що я знову починаю нервувати.

Я хапаю куртку та сумочку й різко дивлюсь на нього.

— Мені треба бігти! — кажу, намагаючись зобразити більше впевненості, ніж відчуваю насправді. — Уже пізно, я… скоро побачимось.

Він підіймає брову, злегка здивовано, не встигнувши дати йому шанс щось відповісти, я вибігаю з його пентхауса, відчуваючи легкий жар на обличчі. На вулиці холодно, і, зупиняючи таксі, я розумію, що аромат шоколаду та випічки ще досі витанцьовує в мене в думках, як і тепло його рук. 

Чому я знову дозволила йому поцілувати себе? Це питання засіло в моїй голові, і я намагалася його витіснити, але воно наче причепилося й не хотіло відпускати.