Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

вона заросла й стала геть непомітною. Якщо ж не вдасться відшукати, звертайте на південь неподалік Розколини та прорубуйтеся навпростець крізь сельву, поки не наштовхнетеся на південну дорогу. Так буде довше, проте не дасте маху.

Після того як південна кам’яниця обірветься, продовжуйте рухатися строго на захід — джунглі там негусті — і протягом дня дійдете до руїн. Для наочності надсилаю оновлену версію карти.

І ще дещо…

Дорогою навколо вас можуть коїтися дивні речі. Іноді вам здаватиметься, наче чуєте голоси. Ви бачитимете те, чого насправді немає. Такі вже особливості тієї місцини: в тій частині Мадре-де-Діос іноді бувають тумани, такі щільні, що викривляють не тільки візуальні образи, але й звуки, котрих у тропічному лісі завжди достатньо. Нічого не бійтеся — просто не звертайте уваги, хай там що діятиметься довкола. Запам’ятайте: всі речі мають пояснення. Хай що вам ввижатиметься, осмислюйте побачене раціонально. Жодних духів, демонів і привидів. Жодної містики.

Мабуть, вас також цікавить, чому я від початку не розповів про другу дорогу та чому сам не рвуся до Мадре-де-Діос. Я занадто старий, а на все інше… є причини… багато всіляких причин… Повірте, я не мав на думці ошукувати чи збивати вас із пантелику. Все, чого я хотів, — це бути певним, що карта й — найважливіше — моя історія не потраплять до поганих рук.

На цьому все.

Бережіть себе!

І нехай фортуна буде з вами до кінця.

Щиро ваш Ґуннар Іверс

17 березня 2012

Стокгольм

Левко із Семеном перезирнулись.

— Оце так пояснив, — сказав Ян, — «ви мусите знайти Паїтіті…», «на все інше є причини…», бла-бла-бла. Ти слушно говорила: дідок стрьомний.

— Ти теж вважаєш, що швед їздить нам по вухах? — Ґрем відклав аркуш.

— Ще й як, — підтакнув чех.

Українець і росіянин продовжували витріщатись один на одного, наче грали в гру хто кого передивиться.

— А я так не вважаю, — повільно промовив Левко.

— І чому це? — мулат саркастично скривився.

— Тому що Розколина Черепів, Голова Папуги, Аппер-Уінкер-Лейк, Лоуер-Уінкер-Лейк і мощена дорога є насправді та розташовані саме в тих місцях, про які писав Ґуннар. Швед не брехав, і я не бачу причин, чому йому брехати зараз.

Ґрем замислився.

— Гадаєш, це вона? — смикнув бровою Сьома, так і не відвівши очей від лиця Лео.

Українець мигцем збагнув, про що йдеться.

— Я впевнений, — рубонув він.

— Ви про що? — нашорошив вуха Ян.

— Стежка, про яку згадано в листі, є насправді, — пояснив Семен. — Ми її бачили.

— Чому я вперше про неї чую? — з відтінком обурення присікався американець.

— Бо ми вирішили, що це не так і важливо, — сховавши очі, злукавив Сьома: — Я гадав, то звірі стежку протоптали.

Друзі примовкли. Розмовляли англійською, і Тор усе розумів. Норвежець слухав хлопців зі значно більшою цікавістю, ніж належало б відлюдникові, уважно вивчав їхні обличчя. Проте ні Левко, ні Ян, ні Ґрем цього не помічали.

— Що означає «жодної містики»? — вклинилась у розмову Сатомі, пробігшись очима послання Ґуннара.

Хлопці воднораз втупились у дівчину.

— Мабуть, південна дорога тягнеться реально далеко в сельву, пролягає крізь неймовірно дрімучі нетрі. Під час походу люди виснажуються, от їм і ввижаються дурниці, — спробував пояснити росіянин.

«Як, наприклад, чувак, який стежив за нами, зі стіни Розколини Черепів», — подумав Левко.

— Дурниці зараз говориш ти, Семене, — палко заперечила дівчина, помахавши перед носом росіянина розгорнутим листом. — «Іноді здаватиметься, що чуєте голоси… бачитимете те, чого насправді немає» — такі речі так просто не пишуть! У тих нетрищах щось є, і… — японка зробила паузу, окинувши хлопців поглядом: — Невже ви не розумієте? Ґуннар не застерігає, він лише натякає, не відкриваючи всієї правди, бо боїться нас налякати.

— Це не має значення, — м’яко обірвав її Ґрем. — Ми однаково повертаємось.

— Коли в нас зворотній літак? — у задумі пом’явши неголене підборіддя, спитав Левко.

— Ні-ні-ні-ні-ні, — насупився мулат. — Ти що це замислив, бадді?

— 24 серпня, — відповів Сьома.

— День у Лімі, день на дорогу до Куско, три дні на зворотній спуск по Ріо-де-лас-П’єдрас, — підраховував українець, загинаючи пальці. — Маємо час до 18–19 серпня. Два тижні від сьогодні. Можемо спробувати, якщо завтра вранці рвонемо назад до Голови Папуги.

— А як же Ян? — упирався Ґрем.

— Поїде до Пуерто-Мальдонадо без нас, — запропонував українець. — Ти ж не проти? — чех знизав плечима. — Гадаю, Тор із радістю його підкине, — Левко глипнув на норвежця. — Він може вирушити просто зараз і ввечері вже спати в нормальному ліжкові.

Тор Сандерс повільно кивнув на підтвердження, що доправить чеха до столиці регіону, хоча його обличчя зберігало дивний вираз: міркував він напевне не про дорогу до Пуерто-Мальдонадо.

— Ти все ще віриш, що Паїтіті існує? Що це не вигадка? — не вгавав Ґрем.

Після слова «Паїтіті» Сьома кинув швидкий погляд на Тора. Старий, роздувши ніздрі, пожирав американця очима. Сьома готовий був битись об заклад на піврічну стипендію, що Тор знає, про що йдеться, а також знає про щось їм невідоме, та навряд чи скаже, коли його запитають. Їм не слід обговорювати такі речі перед сторонніми. Точніше, перед тими, хто здавна живе тут, бо «сторонніми» в цьому разі був він сам і його друзі.

— А що змінилося за тиждень, янкі? По-моєму, ми виявили достатньо, щоби повірити в розповіді Ґуннара. Питання не в тому, чи вірю я в Твердиню. Особисто я переконаний, що руїни існують, також я не маю сумнівів, що описана Іверсом дорога виведе до них. Питання в тому, чи віримо ми, що ці руїни варті того, щоби пхатися туди, де «навкруг можуть коїтися дивні речі».

— Ми маємо порадитись, — відкарбував Семен, недвозначно кинувши погляд у бік Тора.

Ґрем невдоволено зітхнув, спідлоба зиркнув на Сатомі, гадаючи, чи стане вона на його бік, і хлопці з дівчиною повернулися до крісел у центрі кімнати.

Тор дістав із шухляди ключі.

— Як завершите, я покажу вам апартаменти, — і знову затримав погляд довше, ніж того вимагали правила гостинності. — Якщо комусь із вас треба до Пуерто-Мальдонадо, хай поквапиться — за чверть години я вирушаю.

LIII

Після нетривалого обговорення рішення повернутись у Мадре-де-Діос і спробувати знайти південний тракт ухвалили одностайно: 4 голоси — «за», 0 — «проти»; Ян не голосував.

Найбільше за другу спробу агітував Семен. Хлопець підкреслив, що з дорогою вони ознайомлені, тож пройдуть її швидше, крім того, як зазначав Левко, в них достатньо часу, й основне — вони не так утомилися, щоб відступати. Проти вороття в ліс висловлювався