Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

невдалих спроб йому вдалося трохи підняти її і розвернути в потрібному напрямі.

Після цього він увів до рани тонкий пінцет з рифленими губками, міцно затиснув основу кулі і захопив її всю, потім потягнув пінцет вертикально вгору. Разом з пінцетом кулю було витягнуто назовні майже без жодного опору. Юнассон на секунду підніс її до світла, переконався, що вона, схоже, не має жодних пошкоджень, і поклав у чашку.

— Промийте, — сказав він. Його розпорядження негайно виконали.

Кинувши погляд на ЕКГ, він помітив, що серце пацієнтки як і раніше працює нормально.

— Пінцет.

Юнассон опустив нижче потужну лупу висячого штатива, зосередивши увагу на відкритій поверхні рани.

— Обережно, — застеріг професор Френк Елліс.

Протягом наступних сорока п'яти хвилин Андерс Юнассон витягав з поверхні довкола вхідного отвору не менше тридцяти двох дрібних осколків кістки. Найдрібніший з них неозброєним оком був майже не видний.

Поки Мікаель роздратовано намагався витягнути з нагрудної кишені телефон, що в кайданках було непосильним завданням, до Госсеберґи прибуло ще кілька машин з поліцейськими та технічним персоналом. Комісар Польссон направив прибулих фіксувати технічні докази в дровітні і проводити детальний обшук у житловому будинку, де було знайдено кілька одиниць зброї. Мікаель смиренно слідкував за їх діями зі свого наглядового пункту — заднього сидіння автомобіля Польссона.

Минула майже година, доки керівник операції, схоже, зрозумів-таки, що поліцейські Торстенссон і Андерссон, послані заарештувати Рональда Нідермана, ще не повернулися із завдання. Він раптом набрав спантеличеного вигляду і забрав Мікаеля на кухню, де ще раз попросив його описати дорогу.

Мікаель заплющив очі.

Він усе ще сидів на кухні разом з Польссоном, коли надійшла звістка від пікетників, посланих на допомогу Торстенссону з Андерссоном. Поліцейського Гуннара Андерссона виявили мертвим зі скрученими в’язами. Його колега Фредрік Торстенссон був живий, але жорстоко побитий. Обох знайшли в канаві біля дорожнього знака «Обережно, лосі». Їх табельна зброя і поліцейська машина зникли.

Ситуація, яка до того певною мірою комісарові Тумасу Польссону була зрозумілою, раптом вилилася в необхідність розбиратися з убивством поліцейського і втечею озброєного головоріза.

— Кретин, — сказав Мікаель Блумквіст.

— Образи на адресу поліцейського справі не допоможуть.

— Щодо цього ми сходимося. Але я засаджу тебе за посадові помилки з таким розголосом, що мало не буде. І перш ніж я з тобою остаточно розберуся, ти прикрасиш собою всі газети країни як найтупіший поліцейський Швеції.

Загроза бути виставленим на прилюдне осміяння нарешті подіяла на Тумаса Польссона — він занервував.

— Що ти пропонуєш?

— Я вимагаю, щоб ти зателефонував до Стокгольма інспекторові Яну Бубланськи. Негайно.

Коли задзвонив мобільний телефон, поставлений на зарядку в іншому кутку спальні, інспектор кримінальної поліції Соня Мудіґ здригнулася і прокинулася. Поглянувши на будильник на нічному столику, вона з відчаєм відзначила, що зараз лише початок п’ятої ранку. Потім вона поглянула на чоловіка, що мирно хропів поряд, — він здатний проспати навіть артобстріл, пустивши його повз вуха. Підвівшись з ліжка, Соня знайшла потрібну кнопку на телефоні.

«Ян Бубланськи, — подумала вона. — Хто ж іще».

— У районі Тролльхеттана справжній рейвах, — облишивши формальності, привітався шеф. — Потяг Х2000 до Ґетеборга відходить за десять хвилин на шосту.

— Що сталося?

— Блумквіст знайшов Саландер, Нідермана й Залаченка. Блумквіста заарештували за образу поліцейського, опір і незаконне носіння зброї. Саландер з кулею в голові відправлено до Сальгренської лікарні. Залаченко теж у Сальгренській лікарні, з сокирою в нозі. Нідерман утік. Він цієї ночі вбив поліцейського.

Соня Мудіґ двічі кліпнула очима. Враз налягла втома, їй страшенно захотілося знову лягти в ліжко, взявши місячну відпустку.

— Х2000 десять хвилин на шосту. Гаразд. Що я маю робити?

— Брати таксі й вирушати на Центральний вокзал. З тобою поїде Єркер Хольмберґ. Зв’яжіться з таким собі комісаром Тумасом Польссоном з поліції Тролльхеттана, який вочевидь відповідальний за багато що з нічного розгардіяшу і, за словами Блумквіста, — я цитую — рідкісний кретин.

— Ти розмовляв з Блумквістом?

— Він, здається, заарештований і сидить у кайданках. Мені вдалося умовити Польссона кілька хвилин потримати йому слухавку. Я зараз їду на Кунгсхольмен[3] і постараюся розібратися в тому, що відбувається. Будьте на зв’язку.

Соня Мудіґ ще раз поглянула на годинник. Потім викликала таксі й на хвилину стала під душ. Вона почистила зуби, швидко зачесала гребінцем волосся, вбралася в чорні брюки, таку ж футболку та сірий жакет. Поклала до сумки на ремені табельну зброю і вдягла темно-червону шкіряну куртку. З під’їзду вона вийшла в ту саму хвилину, коли під’їхало таксі.

Шукати колегу, інспектора Єркера Хольмберґа, Соні було не потрібно. Вона розраховувала застати його у вагоні-ресторані і не помилилася. Він уже встиг узяти їй бутерброд і каву. Протягом п’яти хвилин вони мовчки снідали, але врешті-решт Хольмберґ відставив філіжанку.

— Мабуть, варто змінити професію, — сказав він.

О четвертій ранку з Ґетеборга нарешті прибув інспектор Маркус Ерландер з відділу по боротьбі з насильницькими злочинами і перебрав керівництво на себе, змінивши заклопотаного справами Тумаса Польссона. Ерландер був сивочолим товстуном років п’ятдесяти. Найперше він наказав вивільнити Мікаеля Блумквіста з кайданків і запропонував йому булочки та каву з термоса. Удвох вони сіли у вітальні, щоб поговорити віч-на-віч.

— Я розмовляв з Бубланськи із Стокгольма, — сказав Ерландер. — Ми знаємо один одного вже багато років. Ми обидва шкодуємо про те, як з вами повівся Польссон.

— Йому сьогодні вночі вдалося погубити поліцейського, — промовив Мікаель.

Ерландер кивнув.

— Я був особисто знайомий з поліцейським Гуннаром Андерссоном. До переїзду в Тролльхеттан він служив у Ґетеборзі. У нього залишилася трирічна донечка.

— Я шкодую. Я намагався застерегти…

Ерландер кивнув:

— Я так і зрозумів. Ви навіть вживали деякі круті слова і тому опинилися в кайданках. Це ж ви добили Веннерстрьома, чи не так? Бубланськи стверджує, що ви з біса настирливий журналіст і взагалі навіжений приватний детектив, але, можливо, знаєте, про що говорите. Ви можете до пуття розповісти мені про справу?

— Це розв’язка історії з убивством моїх друзів Даґа Свенссона та Міа Берґман з Енскеда і чоловіка, який не був моїм другом, — адвоката Нільса Б’юрмана, опікуна Лісбет Саландер.

Ерландер знову кивнув.

— Як вам відомо, поліція ще від Великодня ловила Лісбет Саландер, — продовжував Мікаель. — Її підозрювали в потрійному вбивстві. Спершу ви маєте чітко зрозуміти, що Лісбет Саландер не винна в цих убивствах. Вона тут скоріше жертва.

— Я не мав жодного стосунку до справи Саландер, але після всього, що писали в пресі, досить важко повірити, що вона цілком невинна.

— Проте це так. Вона невинна. І крапка. Справжнім убивцею є Рональд Нідерман, який сьогодні вночі