Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

вбив вашого колегу Гуннара Андерссона. Він працює на Карла Акселя Бодіна.

— Того самого Бодіна, що зараз лежить у Сальгренській лікарні з сокирою в нозі.

— Суто технічно сокири в нього в нозі більше немає. Я припускаю, що його рубонула Лісбет. Його справжнє ім’я Олександр Залаченко. Він — батько Лісбет і в минулому професійний убивця з російської військової розвідки. До Швеції він перебрався в сімдесяті роки і аж до краху Радянського Союзу працював на СЕПО. Відтак жив з бандитизму.

Ерландер задумливо поглянув на співрозмовника, що сидів проти нього на дивані. Мікаель Блумквіст геть спітнів і здавався одночасно змерзлим і смертельно змореним. Досі його розповідь звучала аргументовано і зв’язно, однак Тумас Польссон, до якого Ерландер не мав великої довіри, попереджав, що Блумквіст верзе якусь нісенітницю про російських агентів і німецьких убивць, робота з якими навряд чи входить до сфери діяльності шведської кримінальної поліції. Тепер Блумквіст саме дійшов до тієї частини історії, яку Польссон зігнорував. Проте в стічній канаві край дороги на Носсебру справді лежали двоє поліцейських — один мертвий, другий важко поранений, і Ерландер був готовий слухати далі. Щоправда, в його голосі мимоволі вчувалася легка недовіра.

— Добре. Російський агент.

Блумквіст мляво усміхнувся, очевидно усвідомлюючи, як по-дурному звучить його історія.

— Колишній російський агент. Я можу документально підтвердити кожне своє твердження.

— Кажіть далі.

— У сімдесяті роки Залаченко був найважливішим шпигуном. Він попросив політичного притулку, і співробітники СЕПО взяли його під своє крило. Наскільки я знаю, у процесі розвалу Радянського Союзу таких випадків було немало.

— Гаразд.

— Як я вже сказав, мені невідомо, що саме сталося тут цієї ночі, але Лісбет вистежила батька, з яким не зустрічалася п’ятнадцять років. Колись він так по-звірячому побив її матір, що та стала інвалідом і згодом померла від невиліковних травм. Він намагався вбити й Лісбет і, через Рональда Нідермана, стояв за вбивствами Даґа Свенссона та Міа Берґман. Крім того, він винен у викраденні подруги Лісбет Міріам By — пам'ятаєте гучний поєдинок Паоло Роберто в містечку Нюкварн?

— Якщо Лісбет Саландер ударила батька сокирою по голові, то вона не зовсім невинна.

— У самої Лісбет Саландер на тілі три кульові поранення. Гадаю, можна буде стверджувати, що це була самооборона. Мене цікавить…

— Що?

— Лісбет була геть вимазана землею і глиною, так, що її волосся злиплося в суцільну грудку грязюки. Під одягом у неї було повно піску. Таке враження, ніби вона побувала в могилі. А Нідерман має таку звичку — закопувати людей. Поліція Сьодертельє виявила неподалік від Нюкварна, у лісі поряд із складськими будівлями, дві могили.

— Вже три. Вчора пізно ввечері знайшли ще одне поховання. Але якщо Лісбет Саландер підстрелили й закопали — як же вона тоді виявилася на поверхні з сокирою в руках?

— Я не маю й гадки, що сталося, але Лісбет — неймовірно сильна людина. Я намагався вмовити Польссона викликати сюди наряд із собаками.

— Вони вже в дорозі.

— Чудово.

— Польссон заарештував вас за образу.

— Протестую. Я назвав його ідіотом, тупим кретином і йолопом. Жоден з цих епітетів не є в даному контексті образою.

— Гм. Але вас заарештували ще й за незаконне носіння зброї.

— Я помилився, намагаючись здати йому зброю. Більше я на цю тему нічого не скажу, доки не пораджуся зі своїм адвокатом.

— Гаразд. Облишмо це. Зараз нам треба обговорити важливіші справи. Що вам відомо про Нідермана?

— Він убивця. З ним щось не так: ростом він два з гаком метри і збитий міцно, як бойовий робот. Запитайте Паоло Роберто — він мав з ним боксерський поєдинок. Нідерман хворий на вроджену аналгезію. Ця хвороба виражається в тому, що трансмітерна субстанція в провідних шляхах нервової системи не функціонує, і, отже, він не відчуває болю. Він німець, народився в Гамбурзі, замолоду був скінхедом. Його перебування на волі становить смертельну небезпеку.

— Ви маєте хоча б якесь припущення, куди він міг утекти?

— Ні. Я тільки знаю, що приготував його для арешту, але тут заходився командувати тупак із Тролльхеттана.

Близько п’ятої ранку доктор Андерс Юнассон стягнув брудні від крові латексні рукавички і вкинув їх у кошик для сміття. Операційна сестра накладала компреси на кульову рану на стегні. Операція тривала три години. Доктор поглянув на поголену, понівечену і вже перебинтовану голову Лісбет Саландер, і зненацька його охопила та хвиля ніжності, яку він нерідко відчував до своїх прооперованих пацієнтів. Судячи з газет, Лісбет Саландер була вбивцею декількох чоловік і хворіла на психічні відхилення, але в його очах вона зараз скоріше мала вигляд підстреленого горобця. Він похитав головою, а далі поглянув на доктора Френка Елліса, що спостерігав за ним з непідробним інтересом.

— Ти чудовий хірург, — сказав Елліс.

— Я можу пригостити тебе сніданком?

— А тут можна де-небудь роздобути млинці з варенням?

— Вафлі, — відповів Андерс Юнассон. — У мене вдома. Я зараз зателефоную дружині, а потім ми викличемо таксі. — Він зупинився і поглянув на годинник. — Але якщо гарненько подумати, то телефонувати, мабуть, не варто.

Адвокат Анніка Джанніні прокинулася відразу, як від поштовху. Годинник, як вона побачила, повернувши голову праворуч, показував за дві хвилини шосту. О восьмій ранку її чекала перша зустріч з клієнтом. Вона поглянула ліворуч, на чоловіка — Енріко Джанніні, який блаженно спав і збирався прокидатися в кращому разі близько восьмої. Анніка поморгала очима, щоб прогнати сон, підхопилася, увімкнула кавоварку і стала під душ. Пробула у ванній досить довго. Потім надягнула чорні брюки, білий пуловер і червоний піджак; підсмажила собі два тости, поклала на них сир, апельсиновий джем і шматочки авокадо і о пів на сьому вмостилася снідати перед телевізором у вітальні — коли саме настав час новин. Вона відпила кави і вже хотіла було відкусити тост, але тут почула перелік основних тем випуску.

Одного поліцейського вбито і одного тяжко поранено. Драматичні події цієї ночі, що завершилися затримкою розшукуваного вбивці трьох осіб — Лісбет Саландер.

Спочатку Анніці важко було розібратися в тому, що сталося, бо спершу в неї склалося враження, що поліцейського вбила Лісбет Саландер. Новини передавалися коротко, проте поступово вона зрозуміла, що за вбивство поліцейського розшукується інша людина. По всій країні оголошено розшук тридцятисемилітнього чоловіка, його ім’я поки що не називалося. Лісбет Саландер з важкими травмами перебуває в Сальгренській лікарні Ґетеборґа.

Анніка перемкнула телевізор на інший канал, та ясності це не додало. Діставши мобільний телефон, вона набрала номер брата — Мікаеля Блумквіста, але почула, що абонент недоступний. Її охопив страх.