Читати книгу - "Фіаско"

134
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 94
Перейти на сторінку:
назву «Бірнамський ліс», однак її не було ні під літерою «А», ні під «Б». Наука цю назву зігнорувала. Парвіс гортав книжку, аж поки натрапив на гейзери. Коли вірити авторові, не все було так, як розповів Госсе. Застигаючи швидше, ніж Земля й решта внутрішніх планет, Титан сховав у своїх надрах величезні маси стиснутих газів, які напирають у місцях тріщин на осадки старих вулканів, а також на мережу їхніх магматичних жил, розгалужених на сотні кілометрів, і при певній конфігурації синкліналей та антикліналей можуть пробиватися в атмосферу потужними фонтанами летких сполук. Ця суміш містить двоокис вуглецю, він умить замерзає і перетворюється на сніг, який товстим шаром укриває рівнини і горби.

Ангусові Парвісу швидко набрид сухий науковий виклад. Він погасив світло, вкрився, здивувавшись, що ні ковдра, ні подушка не підлітають, бо за місяць невагомості звик до цього, — і одразу заснув. Та щось розбудило його так несподівано, що він сів у ліжку, аж тоді розплющив очі, готовий кудись бігти. Ангус безтямно роззирнувся, потер підборіддя й завдяки цьому рухові згадав, що йому снилося. Бокс. Він бився з професіоналом, передчуваючи поразку, і впав, нокаутований, як колода. Сидів, широко розплющивши очі, кімната оберталася й пливла в нього перед очима, немов рубка управління при різкому повороті. Нарешті Ангус отямився повністю. Спалахом повернулася згадка про вчорашню аварію, суперечку з Госсе, нараду біля діорами. Кімната була маленька, мов каюта на пароплаві. Це нагадало йому останні слова Госсе: що колись він був моряком китобійного судна… Ангус голивсь, обмірковуючи прийняте рішення. Коли б не Піркс, він би добре подумав, перш ніж так безоглядно домагатися дозволу на цей пошук. Стоячи під струменями навпереміну то гарячої, то крижаної води, він спробував заспівати, але якось невпевнено. Ангус розгубився. Він розумів, що вляпався в дурну історію, яка загрожує не просто ризиком. Струмені води били йому в підняте обличчя, а він думав, чи можна ще відмовитися. Але розумів, що це неможливо. Так міг би вчинити хіба шмаркач. Він добре витерся, застелив ліжко, одягся й рушив на пошуки Госсе. Тепер хотілося якнайшвидше взятися до діла. А ще мусив освоїтися з незнайомою моделлю, трохи потренуватись, відновити необхідні навички.

Госсе ніде не було. Від контрольної вежі двома рядами тяглися будівлі, з’єднані з нею тунелями. Космодром був розташований тут через недогляд чи звичайну помилку. Згідно з попередньою аускультацією, проведеною роботами, в надрах цієї колишньої вулканічної долини мали міститися родовища корисних копалин. Точніше — це був кратер старого вулкана, дно якого випнули сейсмічні корчі Титана. Отож, саме сюди в першу чергу було направлено людей і машини, які й почали монтувати схожі на бочки житлові приміщення для персоналу. Аж тут надійшла інформація: буквально за кілька сот миль звідси починаються неймовірно багаті і зручні для експлуатації уранові родовища. Голоси керівництва тоді розділились. Одні хотіли ліквідувати цей космодром і почати все заново на північному сході, інші затялися, доводячи, що будувати слід тільки тут, бо хоча родовище по той бік западини справді розташоване мілко, але воно малопотужне, а отже й малопродуктивне. Прихильників ліквідації першої площадки космодрому хтось назвав «шукачами святого Грааля», і назва Грааль прилипла до родовища. А космодром не ліквідували, але й не розширили. Пішли на жалюгідний компроміс, викликаний браком коштів. Хоч економісти довели, що вигідніше буде закрити космодром у старому кратері, а роботу зосередити в одному місці — на Граалі, перемогла логіка моменту. Зрештою Грааль довго не міг приймати важкі кораблі, тоді як кратер Роембдена (то було ім’я геолога, який його відкрив) не мав власного ремонтного доку, портальних розвантажувальних кранів, найновішої апаратури. Отож і тривала нескінченна суперечка, хто кому підпорядкований і хто що з цього буде мати.

Частина керівництва й далі вірила в родовища урану під кратером, було навіть зроблено кілька пробних свердловин. Однак робота йшла мляво, бо тільки-но сюди закидали хоча трохи людей і техніки, Грааль одразу їх перехоплював, будівництво знову завмирало, а машини спинялися серед похмурих схилів Роембдена. Парвіс, як і решта «перевізників», не втручався в конфлікт, хоча й знав у загальних рисах суть справи. Грааль усе ще домагався ліквідації космодрому, особливо після того, як його власний порт розширили. Хоч би як там було, Роембден став у пригоді, коли диво-арматура Грааля почала осідати.

Ангус Парвіс дотримував думки, що ці нескінченні чвари мають скоріше психологічний, а не фінансовий характер. Адже виникло два локальних, ворожих одне одному патріотизми — Роембдена і Грааля, та про це марно було говорити з тими, хто працював на Титані.

Тунелі, що вели до контрольної вежі, нагадували підземне місто, і просто шкода було дивитися, скільки тут змарновано матеріалів. Одного разу, ще коли був помічником навігатора, Ангус сідав на Роембдені. Але тоді вони так поспішали, що він навіть не вийшов з корабля, бо стежив за розвантаженням на складі. Тепер йому прикро було дивитися на нерозпаковані, ба навіть нерозпечатані контейнери, серед яких упізнав і «свої». Ця пустка так його роздратувала, що він почав гукати, як у лісі, та тільки мертва луна загула йому у відповідь. Він піднявся ліфтом нагору. У залі контролю польотів знайшов Лондона, але й той не знав, куди подівся Госсе. Ніяких нових повідомлень з Грааля не надходило. Блимали монітори, ширилися пахощі смаженої грудинки: Лондон пряжив яєшню, кидаючи шкаралупи в раковину.

— У вас тут є яйця? — здивувався пілот.

— А ти ж думав!

Лондон вже був з ним на «ти».

— Один електронщик привіз сюди клітку з курми, мав дотримуватися дієти, бо в нього була виразка шлунку. Спершу дехто протестував — мовляв, нічим буде дихати, вони все тут просмердять, чим ми їх годуватимемо. Та він залишив двох курочок і півня, і тепер ми навіть задоволені. Свіжі яєчка — ласощі в цих краях. Сідай, Госсе сам знайдеться.

Ангус відчув голод. Запихаючись яєшнею, він подумки виправдовувався, мовляв, має запастися калоріями перед наступною подорожжю.

Задеренчав телефон. Госсе викликав його до себе. Отож Ангус подякував Лондонові за вишукане гощення, нашвидку допив каву і з’їхав поверхом нижче. Керівника він знайшов у коридорі, вже одягнутого в комбінезон.

Час настав. Ангус збігав до своєї кімнати по скафандр. Звично вліз у нього, з’єднав кисневий балон із шлангом, але, не відкрутивши клапана, вдяг шолом, — не був певен, чи вони відразу вийдуть з герметичних приміщень.

Вантажним ліфтом спустилися до підземелля. Там теж був склад, завалений контейнерам., схожими на ящики гарматних снарядів. З них стирчали кисневі балони, ніби снаряди великого калібру. Склад був просторий,

1 ... 4 5 6 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фіаско», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фіаско"