Читати книгу - "Синi етюди"

class="p1">…Приїздить до дiтей якась мама. Виховательки люб'язно усмiхаються.

- Ваша дитина прєлєсть, прямо удiвiтєльно.

Мама млiє…

…Набiгає хмара лiтня, пахне дощем. Кричать галки, над деревами лiтаючи - перед громовицею…

…Тiльки в тьотi Басi нема корзини, а в iнших є. У корзинах - варення, котлети, бiлий хлiб та iнше…

…Навiщо?..

… До тьотi Басi приїхав знайомий. Було мiсячно, всi були над ставком. Мiсце гарне, помiщицьке: нагадує помiщикiв. Знайомий сказав:

- Уся Україна повстанська, запорiзька. Куди не глянь - усюди бандити. Мабуть, i за цими березами сидять, щоб вискочити, щоб перерiзати всю колонiю.

Павлина Анфисiвна скрикнула:

- Ах!

Це вона кокетує. Всi це знають, не звертають уваги. Знайомий серйозничає:

- Чудний українець - то вiн флегматик не знать який, то вiн злодiй з великого шляху… то вiн революцiонер… Тьотя Бася захвилювалась:

- Що то є українець? Пролетар-революцiонер.

Знайомий сперечався, тьотя Бася назвала його "соглашателем", лається ще; iде на терасу.

Анфиса Павлiвна глибоко зiтхає (їй спати хочеться) i теж iде в кiмнату - корова.

Павлина Анфисiвна була задоволена, взяла пiд ручку знайомого й повела в садок однiєї вiлли.

Вiдтiля їх вигнано. Знайомий обурився.

- Як ви смiєте! Ми ж тiльки гуляємо!

- Iдi, iдi! Не разговарiвай!..

Знайомий пообiцяв поскаржитись головi Вуцвику. А Павлина Анфисiвна спитала:

- Ну, скажiть правду: ви ж не комунiст?

Вiн тричi побожився, що вiн комунiст, але вона йому не повiрила.

…Громовиця не прийшла - пройшла. В лiсi було тихо, мiж дерев ходив мiсяць i крапав срiбне масло в гущавину.

Хтось ламав гiлки в лiсi - не людина, трiскало в лiсi. Вилуплювались солов'ята, i соловей уже не спiвав, i солов'ї мовчали.

- …Якби ви знали, яка це Анфиса Павлiвна: жадна, не дай Господи. Годує дитину, а сама бiльш за дитину з'їсть: дитячу порцiю.

…На якнайдальшiй вiллi смiялись. Пiдiйшли до тераси, а за терасою тихенька пiсня. Це надхненний Гiль.

…Тьотя Бася не обiдала: її обiд з'їв хтось.

Коли поодцвiтали вишнi (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасiка, бджоли, дiд сивенький - смачно…

Летiли трутнi по шосе.

…У вiллi мешкають два тижнi, три, мiсяць, а то й цiле лiто. Однi виїздять, iншi приїздять.

Хто приїздить, каже:

- По вулицях голод, а тут…

Через тиждень каже:

- Чому це сьогоднi нема какао? Який же це дiм вiдпочинку? Га?

…Пахне кiзяками й парним молоком.

Ледве свiтає, Сидiр запрягає конi й везе м'ясо до мiста.

Насiли: де - хто.

- Захватiть оцього лантуха з яблуками.

- Що за лантух?

- Та оцей.

- Та це ж яблука казеннi.

Його просять, вiн згоджується за двiстi п'ятдесят вiд пуда. Накрив лантух свiжим м'ясом i закаляв у кров. (Кров i яблука, революцiя i кров…) Сидiр покликав Микиту, й поїхали. Як виїхали з села - на мiсто селяни їдуть. Сидiр кричить:

- Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать iз воза:

- Не пан, звернеш i сам. То тiльки земському звертали колись… Но-о!..

Почухав Сидiр потилицю й згодився:

- Та воно й правда.

Сiпнув за вiжку - лiворуч…

…Пiдводилося сонце - червоне, заспане, невмите…

На вiлли (мабуть, i в колонiї) залiтають амури: людське. Буває випадково, буває свiдомо, пiд кущами, коли думає лiс, коли мовчить лiс, тiльки трiщить у глибинах - дрiбний звiр ходить, буває в садках… А через дев'ять мiсяцiв вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свiжо й людяно.

Залiтають сюди й поганi баси - невдачники з мiста й дебютантки - балерини й третьоряднi скрипники. Тут усе задовольняє. Усiх задовольняє.

Є i лiтнiй театр.

У суботу висiла афiша:

Грандiозний вєчєр. Участвують… еtс.

…У недiлю тьотя Бася кричала:

- Я не поведу дiтей на цю буржуазну гниль!

Її не послухали й повели дiтей. У дiтей сьогоднi цвiли очi, як спiлi вишнi пiсля дощу. Кричало голубе небо, i були оплески гучнi i смiх дитячий.

Дiти задоволенi, артисти "в ударi", небо кричить.

Кiнчався вечiр, заспiвали "Iнтернацiонал", i скрипник заграв. Трiснула струна в скрипника, й "Iнтернацiонал" увiрвався.

I розлiгся дитячий регiт на весь лiс. Раптом вискочила з лiсу тьотя Бася, блiда, схвильована.

- Як ви смiєте! Як ви смiєте глузувати?

Стояла бiля артистiв i махала кулаками. Її заспокоїли, вона - на сцену i плакала. Дiти дивились на неї, витрiщивши оченята, деякi теж плакали.

Ще з тьотею Басею була iстерика, i її повели в колонiю: скрипник (що увiрвалась струна) i балерина.

Зодiяковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодiяковий блиск видно i восени, коли сонце сходить.

Ранком жеврiв зодiяковий блиск, ранком умирали чебрецi, снились i пахли чебрецi.

Ходили з вiлли в колонiю, з колонiї на вiллу. Вiлли, колонiї…

Легенький золотий сум.

…Чебрецi, чебрецi…

Анфиса Павлiвна, Павлина Анфисiвна посварились.

- До другої чистки не доживете, все одно викинуть! Анфиса Павлiвна обурилась:

- Безпартєйна! Глядiть, щоб знову в тюрму не попросили.

Приїздив ще знайомий: дитячi порцiї їв. Вiн був сумний - осiнь. У городi взимку холодно й голодно.

…Колонiї, вiлли.

Павлина Анфисiвна ще ходила в купальню, навiть роздягалась i дивилась на своє тiло. Але не купалась.

…Ставок думав золоту пiсню:

"Ой пряду, пряду"…-Леонтович.

I минуло лiто.

Глибокого часу-зажури колонiї перевозили в мiсто. Засмутнiли дiти, засмутнiли вiлли. А Анфису Павлiвну викинули з партiї, i вона виїхала кудись. Iз кущiв вилiзли бандити i, як вовки, скрадались до осель.

Павлина Анфисiвна плакала - йшов тридцять п'ятий листопад.

Коли їхали по шосе, iз корзинки випала "Женщина i соцiалiзм" - пом'ята, некрасива книжка.

Тьотя Бася хвилювалась: думала, що це хтось нарочито. Позад усiх iшов Гiль i спiвав:

- Ми смєло в бой пайдьом…

Гудiв лiс, падало листя - iшов листопад, прийшов листопад…А на вiллах ще пахло кiзяками i парним молоком.

…Стояли золотi ранки й зодiяковий блиск.

Iз першої вiлли Сидiр кричав:

- Микито! Та йди-бо, бiсова личинко! Бандите клятий!

Микита не озивався.

РЕДАКТОР КАРК

I Бєлий, i Блок, i Єсенiн, i Клюєв -

Росiя, Росiя, Росiя моя.

Стоїть сторозтерзаний Київ

I двiстiрозiп'ятий я.

П.ТИЧИНА

Связан я узловыми дорогами,

На которых повесилась Русь,

На которых трактиры с острогами

Хоронили народную грусть.

В. АЛЕКСАНДРОВСКИЙ

I

На стола поклав бравнiнга й на нього дивився тривожно - редактор Карк. Згадав: холодний ранок - 1905 року чи 1906, тодi гiмназистом був; це було вчора: учитель, а потiм учень, а потiм їх ховали в той ранок, у холодний, i днi йшли сiрi, сiрi - мабуть, того холодний. Гiмназiяльна церква й пiп iз жiночим обличчям. Повiтове мiсто,