Читати книгу - "Повторення пройденого"

Вранці Антон підхопився ні світ ні зоря. Йому кортіло розповісти однокласникам про те, що вчитель історії колись претендував на чемпіонський титул. Це була справжня сенсація. Похапцем поснідавши, Антон сяк-так зашнурував кросівки і закинув наплічник за спину.

— Уже зібрався? Щось ти сьогодні рано, — здивувалася мама.

— Жадоба знань, — відрізав Антон.

— Двійок не нахапайся, жадобо! — посміхнулася мама.

— Ма, хто старе поминає… Можна подумати, що я двієчник. Між іншим, у Ейнштейна теж були двійки з математики, а якою людиною став.

— Ти диви, Ейнштейн місцевого значення! Де це ти нахапався? Батько має слушність. Про навчання треба думати, а не дурницями займатися.

Людмила Сергіївна звично поцілувала Антона в щоку і випровадила з квартири.

Як на замовлення, першим уроком за розкладом стояла історія. Кабінет був ще зачинений. Купка ранніх пташок очікувала біля замкнутих дверей. Антон розчаровано зауважив, що народу поки малувато, але йому вже терпець уривався поділитися новиною. Підійшовши до гурту, він без передмов заявив:

— Зараз я вам таке скажу. Бомба!

Як і слід було сподіватися, подібна заява привернула загальну увагу. Всі обличчя повернулися до Антона, але він не квапився задовольнити цікавість народу. Витримавши паузу, він, чітко промовляючи кожне слово, ошелешив:

— Толь Іванович трохи олімпійським чемпіоном не став.

— Із шахів, чи що? — спитав Федосєєв.

— Федос, ти хоч би свою тупість людям не показував. Хто ж на олімпійський іграх у шахи грає? Бери крутіше. Він був спринтером.

— Брешеш, — не повірила Аня Стасова.

— Споримо? — запропонував Антон.

— Ти чо', смієшся? У нього ж одна нога коротша за другу, і коліно не гнеться, — так само не повірив найближчий друг Антона Кирило.

— По-вашому, він такий і народився, га? А оце бачили?

Антон з гордістю дістав із наплічника фотографію і виставив усім перед очі.

— Ось. Це він у спортивному таборі.

Знімок пішов по руках.

— Схожий, — одноголосно погодились усі, і лише Федосєєв правив своє:

— Хіба мало хто на кого схожий? У нього просто волосся таке саме. Це ще нічого не значить.

— А от і значить! — розходився Антон. — Між іншим, мої батьки з ним в одному класі вчилися.

— Ясненько! Он чого ти з історії відмінник, — пустив шпильку Федосєєв.

— Ну, ти у мене діждешся, Федос! Зараз як дам тобі в око.

Ображений Антон посунув на кривдника, але в цей час до кабінету підійшла Настя.

— Єрмак, знову б'єшся? — докірливо промовила вона.

Побачивши її єхидну посмішечку, Антон утратив будь-яке бажання чубитися з Федосєєвим. Він переключив увагу на Настю.

— А твій номер останній з краю.

Діалог між двома «нерозлучними» ворогами урвав Федосєєв:

— Чуєш, Настю, прикинь! Він каже, що Толь Іванович був олімпійським чемпіоном з бігу.

— Не був, а трохи не став. Вуха мити треба, — огризнувся Антон.

— Правда, чи що? — зацікавилася Настя.

Вона оцінююче подивилася на фотографію і тицьнула в майбутнього вчителя історії:

— Це він? Симпатичний. А що трапилося у нього з ногою?

— На змаганнях дістав травму. На тренуванні він отак біжить, біжить. Раптом отак метальник з молотом. Молот отак розкрутив — вжик, вжик! Молот — бамц! — вирвався. Толь Івановичу — хрясь! — по коліну.

Антонова розповідь переривалася звуковими ефектами і для більшої переконливості супроводжувалася пантомімою, але Настю вона не вразила.

— Брешеш, — похитала вона головою.

— Не віриш? Сама у нього спитай, — образився Антон.

Немов у відповідь на його слова, до кабінету, накульгуючи і спираючись на паличку, підійшов Анатолій Іванович. Сперечальники примовкли. Привітавшись з учителем, вони слідом за ним увійшли до кабінету.

— От і спитай, — тихо пробубнив Антон, звертаючись до Насті.

— І спитаю, — так само тихо огризнулася вона.

— І спитай.

— Про що це ви хочете мене спитати? — поцікавився Анатолій Іванович, почувши їхню приглушену суперечку.

— Самсонова хотіла вам питання поставити, — Антон кивнув на Настю.

Настя подивилася на нього убивчим поглядом, але Антон був загартованим. На нього такі штучки не діяли.

— Сподіваюся, питання з історії?

— Історичніше не буває,— запевнив його Антон.