Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

переживає бум. Тут компанія Twitter захопила цілі квартали міста — міські квартали Сан-Франциско, а не нікчемні квартали Манхеттена, колишньої домівки американської бізнес-еліти.

У сучасному світі надто важко відмовитися від спокуси стати частиною місця, де діти (і цілеспрямовані діти) підірвали старі галузі промисловості створенням абсолютно нових. Залишається єдине запитання: коли потрапиш до обітованої землі, як ти досягнеш там успіху?

1. Асперґерський шик[7]

Джон Бернем мріяв видобувати корисні копалини на астероїдах. Він завжди був трохи інакшим. Замість шкільних підручників або книжок зі списку для читання влітку, він студіював Платона, Арістотеля і сучасного мислителя-неореакціонера Кертіса Ярвіна, який виступає під творчим псевдонімом «Менціус Молдбаґ». Самопроголошений лібертаріанець і «самостійний учень», самомотивований до навчання Бернем вважав, що не потребує вчителів, які б вказували йому, що робити. Він був жахливим учнем.

У 2011 році, впродовж весняного семестру останнього класу середньої школи, Джонові відмовили усі десять коледжів, куди він подав документи, крім Університету Массачусетсу, розташованого приблизно за 15 кіломет­рів від міста Ньютон, штат Массачусетс, де він мешкав. Насправді йому було байдуже, хоча ідея терпіти ще чотири роки тупих лекцій і нудних тестів видавалася менш ніж привабливою. Це відволікало його від того, що він завжди хотів робити, а саме — літати в космос і заробляти трильйони доларів на коштовних мінералах, що існують на астероїдах.

Бернем не був божевільним. Він знав, про що говорить. Доки його однокурсники читали «Тесс із роду д’Ербервіллів» і «Великого Гетсбі», він досліджував нікель, кобальт і платину на астероїдах типу S (силікатних). Зі світло-блакитними очима, білявим волоссям і, здавалося б, вічною самовдоволеною посмішкою, він зажив успіху в дівчат і відволікався на короткі шкільні флірти, однак більшу частину часу Джон і далі витрачав на своє небуденне зацікавлення. Прокрастинуючи під час виконання домашнього завдання, на його думку безглуздого, він прочісував інтернет, наштовхуючись на блоґерів, чиї ідеї були принаймні цікавіші за ідеї викладачів.

Його улюбленим блоґом став Unqualified Reservations, автором яких був блоґер-неореакціонер Менціус Молдбаґ, чиє справжнє ім’я — Кертіс Ярвін. Інженер із Кремнієвої долини, Ярвін описав себе в розділі «Про мене» словами «непоступливість і неповага». Бернем упіймався на гачок.

Одного вечора, читаючи блоґ Патрі Фрідмена, Джон натрапив на новий пост із оголошенням про подачу анкет на стипендіальну програму «20 Under 20». Фінансована Thiel Foundation програма надавала двадцятьом студентам до двадцяти років 100 тисяч доларів, щоби вони покинули школу, відмовилися від навчання в коледжі на період програми і започаткували власний стартап. Покинути навчання? Бернем вагався. Він не був переконаний у тому, що мама й тато — унітаріанська пасторка та фінансовий інвестор відповідно — подумають про цю ідею, проте йому було цікаво дізнатися більше.

Thiel Foundation[8] виявилася благодійним підрозділом імперії Пітера Тіля — засновника і голови Founders Fund, чільної венчурної компанії Кремнієвої долини, що інвестувала в такі компанії, як абонентський сервіс Spotify, який стрімив музику, і райдшеринговий сервіс Lyft. Бернем клікав зі статті на статтю — від матеріалу журналу Forbes про кухаря і мажордома Тіля до статті у Fortune, в якій його назвали одним із найкращих інвесторів країни.

У 2011 році Тіль був енергійним 43-річним чоловіком. Восени 2010 року на конференції під назвою TechCrunch Disrupt він саме оголосив про стипендіальну програму. Конференцію спонсорував TechCrunch — вебсайт новин і пліток про життя Долини, яким також користуються як довідником технологічних компаній, бази даних засновників, інвесторів і фінансових кіл. Оголошення Тіля насамперед було способом привернути увагу до того, що він вважав освіту в коледжі марною тратою часу та грошей. Він також виступав проти політичної коректності, що її, на його думку, пропагували універистети. Вибираючи групу випускників шкіл, які інакше вступили б на чотирирічне навчання до вишів, він сподівався довести, що університетська модель — застаріла. Бернем уже був знайомий із деякими проектами і нерідко екстравагантними ідеями Тіля. Хай на роботі він керував своїм хедж-фондом Clarum або інвестував в актуальні стартапи Кремнієвої долини у Founders Fund, Тіль мав також пристрасть до оригінальних проектів, хоч якими божевільними вони були.

Одним із них був Seasteading Institute — проект створення лібертаріанської громади в морі, де люди могли б придбати острів і самостійно ним управляти. Головою Seasteading Institute був на той час 34-річний колишній інженер Google на ім’я Патрі Фрідмен, онук економіста Мілтона Фрідмена. Ідеї Патрі регулярно з’являлися у блозі Молдбаґа — і навпаки. Бернем часто читав лібертаріанські роздуми Фрідмена, а побачивши рекламу стипендіальної програми також і на його сайті, 17-річний хлопець зрозумів, що мусить подати заявку.

В аплікації були запитання на кшталт «Чи є щось таке, у чому ви переконані, але більше ніхто?», на яке Бернем мав готову відповідь: практично все. Зовні типовий старшокласник із веселим і товариським характером, він неначе жив в іншій площині, недоступній для його ровесників. Розумом він літав у небесах.

Бернем вважав цю заявку не лише перепусткою до Кремнієвої долини, а також і способом дістатися до віддаленішої сфери — космосу. Якщо хтось і міг допомогти йому дістатися до нього, то тільки сам Тіль — з його великими ідеями, неординарним світоглядом і готовністю підтримувати божевільні концепції. Здобуття стипендії дарувало б йому можливість виходу з довгих років прищеплення освітнього канону, в якому він ніколи не бачив сенсу, а також шанс повністю зосередитися на важливіших проблемах, які незабаром він чутиме постійним рефреном у Кремнієвій долині у вигляді формули «змінити світ». Джон не просто хотів бути стипендіатом Тіля. Він мусив ним стати. Сама думка про інший варіант заганяла в депресію.

Він думав, що люди у Кремнієвій долині зможуть серйозно сприйняти те, з чого насміхалися його друзі та викладачі в Бостоні. Там здатні повірити в те, що настане день і на Марсі житимуть люди. На обітованій землі Заходу вони не дивитимуться на нього як на божевільного, коли він розповідатиме, що можна заробити на бурінні