Читати книгу - "Чужинець в Олондрії (ЛП)"

до нас. Мені здалося, що я вловив його запах — запах риби, морської хвороби і поту. Ми стали навколішки й звернули погляди додолу, до голої землі, бурмочучи ритуальні вітання й чекаючи, поки він торкнеться наших голів своєю м'ясистою долонею. Відтак ми повставали — й не могли не витріщатися на чужинця, який стояв перед нами зніяковіло, з напівусмішкою, вищий, ніж будь-хто довкола.

— Дивіться-но, жовта людина! — не вгавали діти. — Він схожий на плащоносну ящірку!

І справді, своїми вузькими штанями і високим коміром з брижами він нагадував це створіння. Батько звернувся до нього і з перебільшеною недбалістю вимовив кілька іноземних слів, які, здавалося, плинно лилися йому з рота, проте були, як я пізніше дізнався, грубим каліченням північної мови, але на той час сповнили мене благоговінням упереміш із синівською гордістю. Чужинець відповів йому напівпоклоном і потоком мелодійної мови, що змусила мою маму поцілувати кінчики пальців, аби відвернути зло. Відтак батько вказав на мене жестом неприхованої гордості, і чужинець звернув свій пронизливий, зацікавлений, ласкавий погляд на мене. Очі в нього були з прозеленню, кольору морів, де стаються корабельні катастрофи, кольору недозрілих кавунів, кольору лишайника, кольору скла.

— Ав маро, — промовив батько, вказавши на мене, а потім на себе.

Олондрієць поклав руку на серце і низько вклонився мені.

— Вклонись йому, — звелів мені батько. Я незграбно скопіював поклін чужинця, чим викликав бурю веселощів серед дітлахів, що нас оточували. Батько кивнув, задоволений, і знову заговорив до чужинця, жестом запрошуючи його увійти в прохолоду оселі. Ми рушили слідом за ними у патіо, де чужинець вмостився у плетеному кріслі, випроставши свої довжелезні ноги; вираз обличчя мав приязний і дещо приголомшений.

Він приніс в наш дім нову атмосферу: він приніс Тетчі, Вітер Чудес. Вночі він сидів у просякнутому вологою патіо, і жаровня кидала мерехтливе світло на його обличчя. Він просиджував зі старими, розмовляв з ними своєю мовою, що дзвеніла тисячею фонтанів, а його довгі пластичні руки відкидали фантастичні тіні. Батько перекладав те, що запитували старі: Чи чужинець — ворожбит? Чи збирається він збирати кору й листя? Чи може він викликати свою джат? Не обійшлося без вибухів сміху, старі шкірилися й показували пеньки колишніх зубів, напосідалися на чужинця, аби пив нашу міцнющу домашню настоянку і палив наш тютюн. Він догоджав їм, як міг, хоча від кокосової настоянки кривився, а грубий тютюн, загорнутий у листок, викликав у нього напад кашлю. Це страшенно сподобалося старим, але батько прийшов йому на допомогу, пояснивши, що до мешканців півночі треба бути поблажливим, бо ж вони вузькогруді. В ті дні ми не могли добрати, чи не є наш гість, бува, свого роду неповноцінним: він рішуче віддавав перевагу гарячому фініковому сокові перед настоянкою, яку так полюбляли старі; на сніданок їв лише фрукти і дуже зблід, уздрівши свинячий шлунок; після пообіднього сну виглядав виснаженим, а ще пив надто багато води. Втім, його присутність привнесла збудливу атмосферу, що наповнила дім наче світло, атмосферу, що запахла святами, парфумами та квітами тедіет і притягала нескінченний потік цікавих енергійних візитерів, які приносили чужинцеві частунки: запечений в цукрі ямс, мідії в олії.

Мій батько надимався, мов гарбуз: його геть розривало від власної значущості, прецінь він був єдиний, хто міг розуміти знаменитого чужинця.

— Наш гість втомився, — оголошував він з урочистою, драматичною інтонацією, після чого родичі й гості мали смиренно відійти з патіо. На його вустах постійно грала нещира, вдавано бадьора усмішка. Він голосно просторікував на вулиці. Його ввели до найвищого кола радників, і він носив тепер патерицю з яструбиним пір'ям. Найчудовішим у всьому цьому було те, що він, здавалося, втратив здатність впадати у гнів та ігнорував неприємності, через які раніше тупав ногами, немов буйвіл. Служники підхопили його настрій: жартували й усміхалися, виконуючи свою роботу, ба навіть дозволяли Джому цупити арахіс і медові соти через задні двері кухні. Навіть дружина мого батька була зачарована даром північного гостя — родзинками: вона прислуговувала йому з натягнутою подобою посмішки, у волосся почепила олондрійський шаль.

Моя мати найстійкіше опиралася святковій атмосфері в домі. У ніч по прибутті чужинця вона у своїй кімнаті спалила черепок сушених трав: за їдким димом я визначив, що то було листя, яке охороняє від привидів-леопардів. Слідом йшли дражливі дими проти кажанів, прокази і падучої хвороби, а також ті, що, як кажуть, мають звільняти людські житла від довгопалих духів. Після нічних чувань над глиняними черепками вона бродила домом з виснаженим і страдницьким виразом на обличчі, а тіло мала геть мляве. Дружина мого батька, з усієї сили красуючись в кульчиках з бейнськими перлами, скаржилася, що моя мама осоромить всіх нас своїми забобонами, але я думаю — вона в глибині душі потерпала, що чужинець і справді свого роду привид і що мама прожене його, а з ним і новий статус нашої родини.

— Поговори зі своєю нянькою, — просила вона мене. — Вона робить дурня з твого батька. Подивись на неї! В неї таке «пізньоранкове» лице, наче на похороні.

Я спробував поговорити з нею, але вона лише подивилася на мене печально і запитала, чи ношу я під спідньою сорочкою шворку із заговореної шкіри. Я намагався захистити чужинця, мовляв — він людина і нічого більше, хоча й іноземець, але вона прошила мене таким темним, пильним поглядом, що мої слова застрягли мені в горлі.

Олондрієць пробував, з властивою йому незграбністю, заспокоїти маму, знаючи, що вона дружина господаря, проте його зусилля незмінно зазнавали невдачі. Вона уникала його тіні, цілувала пальці кожного разу, коли чула його розмову, і відмовилася од його родзинок, злякано скрикнувши:

— Вони схожі на мавпяче лайно!

Одного разу, в патіо, я побачив, як він наближається до неї, на що вона поквапливо впала на коліна, як ми всі це робили в перші дні, будучи незнайомими з його звичаями. Я вже помітив, що північного гостя обурює ця острівна традиція, отож заховався при вході, щоб побачити, як він поведеться з моєю мамою. Він навчився торкатися слуг, кладучи їм