Читати книгу - "Нічний цирк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Природній дар — дуже сумнівна річ. Нахили — можливо, але природжені здібності трапляються надзвичайно рідко.
— Вона моя рідна дитина — звичайно, у неї є природжені здібності.
— Ти казав, що даєш їй уроки, — нагадує чоловік у сірому костюмі. — То як ти можеш бути певен, що це саме талант?
— Селіє, коли ти почала вчитися? — поцікавився Гектор, не переводячи погляду на дитину.
— У березні, — відповідає вона.
— Якого року, дорогенька? — додає Гектор.
— Цього року, — каже дівчинка таким тоном, наче запитання здалося їй дурнуватим.
— Вісім місяців занять, — підсумовує Гектор. — А їй іще й шести років не виповнилося. Якщо мені не зраджує пам’ять, ти іноді береш трохи молодших учнів. Зрозуміло, що Селія не просунулася б так далеко, якби не мала природжених здібностей. Вона з першої спроби змусила годинник левітувати.
Чоловік у сірому костюмі переводить погляд на дівчинку.
— Ти ж розбила його випадково, чи не так? — питає він, киваючи на годинник на столі.
Селія насуплюється, але ледь помітно киває.
— Для такого юного віку її здібності вражаючі, — звертається чоловік до Гектора. — Але така вдача — це завжди неприємний фактор. Вона може призвести до необачних учинків.
— Вона або переросте це, або навчиться контролювати. Теж мені велике діло.
Чоловік у сірому костюмі й далі дивиться на дівчинку, але, розмовляючи, звертається до Гектора. Вуха Селії більше не можуть розібрати слів, хоча й чують звуки. Дівчинка морщиться, коли розуміє, що батькова відповідь так само незрозуміла.
— Ти поставиш на карту свою власну дитину?
— Вона не програє, — упевнено каже Гектор. — Я радив би тобі знайти учня, розлуку з яким ти зможеш пережити, якщо в тебе досі такого немає.
— Гадаю, її матір не має права голосу?
— Правильно гадаєш.
Чоловік у сірому костюмі ще якийсь час роздивляється дівчинку, перш ніж далі вести розмову. Селія досі не може розібрати слів.
— Я розумію твою впевненість щодо її здібностей, але пропоную хоча б замислитися про можливість утратити її, якщо змагання завершаться не на її користь. Я знайду гравця, котрий насправді кине їй виклик. Інакше немає сенсу погоджуватися на участь. Її перемога ще не гарантована.
— Я готовий ризикнути, — відповідає Гектор, навіть не глипнувши на доньку. — Якщо хочеш умовитися офіційно просто тут і зараз, не гаймо часу.
Чоловік у сірому костюмі ще раз переводить погляд на дівчинку. Коли ж він починає говорити, дитина знову розуміє слова.
— Дуже добре, — промовляє він і киває.
— Він зробив так, що я неправильно чула, — шепоче дівча, коли тато повертається до неї.
— Я знаю, дорогенька, і це було не дуже ввічливо, — відгукується Гектор, підводячи її ближче до крісла, звідки на неї витріщається чоловік з очима майже такими світлими й сірими, як його костюм.
— Ти завжди вміла витворяти такі штуки? — питає він, укотре кидаючи погляд на годинник.
Селія киває.
— Моя... мама казала, що я диявольська дитина, — каже вона тихо.
Чоловік у сірому костюмі нахиляється вперед і шепоче їй щось на вушко, занадто тихо, щоб тато зміг підслухати. Невпевнена посмішка з’являється на дитячому обличчі.
— Підведи свою праву руку, — каже він, відкидаючись у кріслі. Селія негайно простягає ручку долонею вгору, не певна, на що чекати. Але чоловік у сірому костюмі не кладе їй нічого в долоньку. Натомість він повертає її руку, знімає зі свого мізинця срібну каблучку і, притримуючи другою рукою маленьке зап’ястя, одягає її дівчинці на безіменний палець — хоча каблучка занадто велика для крихітних пальчиків.
Вона вже розтулила рота, аби озвучити очевидний факт, що каблучка гарна, але не підходить їй, як раптом зрозуміла: та стискається на руці.
Тимчасова радість від того, що прикраса налаштовується, змінюється різким болем. Каблучка й надалі стискається довкола пальця, метал урізається в шкіру. Дівчинка пробує вирватися, але чоловіку сірому костюмі міцно тримає її за зап’ястя.
Урешті-решт прикраса тоншає й зникає, залишаючи довкола пальця Селії лише яскраво-червоний рубець.
Чоловік у сірому костюмі відпускає її зап’ястя, задкує на крок, затискається в куток і витріщається на руку дитини.
— Хороша дівчинка, — каже тато.
— Мені потрібно трохи часу, щоб підготувати свого гравця, — оголошує чоловік у сірому костюмі.
— Звичайно, — погоджується Гектор. — Чекатиму, скільки знадобиться. — Він знімає
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний цирк», після закриття браузера.