Читати книгу - "Нічний цирк"

129
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 157
Перейти на сторінку:
зі своєї руки золоту каблучку й кладе на стіл. — Для твого учня, коли ти його знайдеш.

— Не бажаєш виконати свої обов’язки власноруч?

— Я довіряю тобі.

Чоловік у сірому костюмі киває, дістає з пальта носовичок, підіймає перстень, не торкаючись його, і кладе до кишені.

— Я щиро сподіваюся, що ти вчиняєш це не через перемогу мого учня в минулих змаганнях.

— Звичайно, ні, — заперечує Гектор. — Я роблю так, бо маю гравця, котрий переможе будь-кого, виставленого проти неї. А ще тому, що часи достатньо змінилися, аби це стало цікавим. До того ж щось мені підказує, що загальний рахунок схиляється на мою користь.

Чоловіку сірому костюмі не коментує останнього зауваження. Він просто вивчає Селію тим самим допитливим поглядом. Вона намагається зникнути з його поля зору, але кімната занадто тісна.

— Сподіваюся, ти вже подумав про місце? — запитує він.

— Не зовсім, — визнає Гектор. — Я гадаю, що буде цікавіше залишити собі якусь невизначеність, перш ніж обрати місце. Удатися до невеличкого сюрпризу, якщо хочеш. Я знаю тут, у Лондоні, одного театрального режисера, котрий сповнений ентузіазму й хоче поставити на сцені щось незвичне. Коли настане час, я натякну йому, і, можеш бути певен, ми знайдемо щось відповідне. Краще, щоб усе відбулося на нейтральній території, хоча я гадав, що ти захочеш почати змагання із цього боку океану.

— Як звуть цього джентльмена?

— Лефевр. Чандреш Крістоф Лефевр. Подейкували, що він позашлюбний син індійського принца чи когось такого. А мама була кимсь на кшталт балерини. Десь тут, серед цього безладу, має бути візитка. Він тобі сподобається: дуже запобігливий чоловік. Заможний, ексцентричний. Дещо нав’язливий і трохи непередбачуваний, але, гадаю, без цього не буває творчої натури.

Стос паперів на сусідньому столику посунувся й перемішався, аж поки з нього не випорсалася нагору самотня візитна картка, котра одразу полетіла кімнатою. Гектор хапає її та перечитує, перш ніж передати чоловікові в сірому костюмі.

— Він улаштовує грандіозні Прийоми.

Чоловік у сірому костюмі кладе візитку собі до кишені, не надто роздивляючись.

— Ніколи не чув про нього, — повідомляє він. — Крім того, я не прихильник вирішення таких справ на публіці. Я мушу поміркувати.

— Дурниці, публіка — це половина розваги! Це дасть нам так багато обмежень, безліч додаткових параметрів, які спонукають і які потрібно обійти.

Чоловік у сірому костюмі замислюється на деякий час і зрештою киває.

— Ми маємо пункт про нерозголошення? Було б чесно, зважаючи на те, що я знаю про твій вибір гравця.

— Давай не долучати жодних пунктів, крім базових правил невтручання, і подивимося, як воно буде, — пропонує Гектор. — Цього разу я хочу розширити рамки. І до того ж відмовитися від часових обмежень. Я навіть віддам тобі перший хід.

— Дуже добре. Що ж, згода. Буду на зв’язку. — Чоловік у сірому костюмі підводиться і зчищає з рукава невидиму порошинку. — Було приємно познайомитися, місс Селіє.

Селія присідає в черговому досконалому реверансі, не зводячи з чоловіка підозрілих очей.

Чоловік у сірому костюмі, прощаючись із Просперо, торкається пальцями капелюха й вислизає за двері, а потім залишає театр, рухаючись, наче тінь, переповненими вулицями.

* * *

У гримерній Гектор Бовн посміюється сам до себе, а його дочка тихо стоїть у кутку, розглядаючи рубець на руці. Біль і каблучка швидко зникли, а от червоний знак залишився.

Гектор бере зі столу срібний кишеньковий годинник і звіряється з тим, що висить на стіні. Повільно заводить годинника, спостерігаючи за стрілками, які бігають циферблатом.

— Селіє, — каже він, не підводячи погляду. — Чому ми заводимо наш годинник?

— Тому що все на світі потребує енергії, — слухняно відповідає дівчинка, розглядаючи свою руку. — Ми мусимо докладати зусиль і надавати енергії всьому, що хочемо змінити.

— Дуже добре. — Він легенько трусить годинником і повертає його до кишені.

— Чому ти назвав того чоловіка Александром? — запитує Селія.

— Це нерозумне запитання.

— Це не його ім’я.

— Гаразд, чому ти так думаєш? — цікавиться Гектор у доньки, бере її за підборіддя та роздивляється обличчя й порівнює вигляд темних очей зі своїми власними.

Селія витріщається у відповідь, не певна, як має пояснити. Вона подумки згадує чоловіка в сірому костюмі, з блідими очима й загостреними рисами, намагаючись зрозуміти, чому це ім’я йому не пасує.

— Це несправжнє ім’я, — каже вона. — Не те, яке він завжди носить із собою. Це ім’я він надіває, як капелюха. А потім може його зняти, коли забажає. Як ти чиниш із Просперо.

— Ти навіть розумніша, ніж я міг сподіватися,

1 ... 5 6 7 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний цирк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нічний цирк"