Читати книгу - "Хлопчик-зірка"
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
кажучи:
— Який красивий наш володар!
Натовп мешканців ішов за ним і гукав:
— Без сумніву, у світі немає вродливішого за нього!
Хлопчик-Зірка подумав: "Вони глузують з мене та з мого горя*.
Зібралося багато людей. Нарешті він опинився на величезній
площі, де був палац Короля,
Ворота палацу відкрилися, і священнослужителі, і високопоса-довці міста побігли йому назустріч. Вони схиляли перед ним голови й казали:
— Ти наш повелитель, якого ми чекали, і син нашого Короля.
Хлопчик-Зірка відповів їм:
— Я — не син Короля, а дитина бідної жебрачки. І як ви можете казати, що я красивий, адже я знаю, що на мене страшно глянути?
Тоді той, чий обладунок був прикрашений золотими квітами й на чийому шоломі був крилатий лев, виставив уперед щит і гукнув:
— Як може мій володар казати, що він некрасивий?
Хлопчик-Зірка подивився туди. Його обличчя було таким, як
і раніше. Його краса повернулася до нього, він побачив у своїх очах щось, чого там раніше не було.
Священнослужителі й високопосадовці стали на коліна й сказали йому:
— Дуже давно було таке пророцтво, що в цей день прийде той, хто буде керувати нами. Тому хай наш володар візьме цю корону та скіпетр1 і буде над нами справедливим і милосердним Королем.
Але він сказав їм:
Я не гідний цього, бо я зрікся матері, яка народила мене, і не зупинюся, допоки не знайду її і не попрошу в неї пробачення. Тому дайте мені дорогу, бо я знову мандруватиму світом і не зможу затриматися тут, хоч ви й принесли мені корону й скіпетр.
І коли він говорив, то відвернувся від них до вулиці, що вела до міської брами. Серед натовпу, який обступили солдати, хлопчик побачив жебрачку, котра й була його матір’ю, а біля неї стояв прокажений, який сидів на дорозі.
Вигук радості зірвався з його губ. Він побіг і, ставши на коліна, поцілував рани на ногах своєї матері й окропив їх сльозами. Хлопчик схилив голову і, ридаючи так, що могло розірватися серце, сказав їй:
— Мамо, я відрікся від тебе в годину моєї гордості. Прийми мене в годину моєї смиренності. Мамо, я дав тобі ненависть. Дай же мені любов. Мамо, я відштовхнув тебе. Прийми своє дитя зараз.
І він простягнув руки, схилився й обійняв босі ноги прокаженого, сказавши йому:
— Я тричі пожалів тебе, попроси мою матір заговорити до мене один раз.
Але прокажений не відповів йому ані слова.
І хлопчик знову заридав і сказав:
— Мамо, мої страждання більші, ніж я можу витримати. Прости мене, і я повернуся назад до лісу.
Жебрачка поклала руку на його голову й сказала:
— Устань.
І прокажений поклав руку на його голову і сказав:
— Устань.
Хлопчик піднявся й подивився на них — вони були Королем і Королевою.
Королева сказала йому:
— Це твій батько, якому ти допомагав.
Король сказав йому:
— Це твоя мати, чиї ноги ти обмив своїми слізьми.
Вони обняли й поцілували його, привели в палац, прибрали в чистий одяг, одягли корону на голову, а в руку дали скіпетр, і він став володарем усього міста над річкою. Він керував справедливо й милосердно, злого Чаклуна вигнав, Дроворубові та його дружині послав багато подарунків, а їхніх дітей усіляко вшановував. Він не терпів, коли хтось грубо ставився до звірів чи птахів, навчав любові,
доброті й милосердю, бідним давав хліб та одяг, і всюди тоді панували мир і достаток.
Але правив він недовго, бо надто великими були його страждання, і через три роки він помер. А той, хто прийшов після нього, правив жорстоко.
(Переклад Марини Зуєнко)
— Який красивий наш володар!
Натовп мешканців ішов за ним і гукав:
— Без сумніву, у світі немає вродливішого за нього!
Хлопчик-Зірка подумав: "Вони глузують з мене та з мого горя*.
Зібралося багато людей. Нарешті він опинився на величезній
площі, де був палац Короля,
Ворота палацу відкрилися, і священнослужителі, і високопоса-довці міста побігли йому назустріч. Вони схиляли перед ним голови й казали:
— Ти наш повелитель, якого ми чекали, і син нашого Короля.
Хлопчик-Зірка відповів їм:
— Я — не син Короля, а дитина бідної жебрачки. І як ви можете казати, що я красивий, адже я знаю, що на мене страшно глянути?
Тоді той, чий обладунок був прикрашений золотими квітами й на чийому шоломі був крилатий лев, виставив уперед щит і гукнув:
— Як може мій володар казати, що він некрасивий?
Хлопчик-Зірка подивився туди. Його обличчя було таким, як
і раніше. Його краса повернулася до нього, він побачив у своїх очах щось, чого там раніше не було.
Священнослужителі й високопосадовці стали на коліна й сказали йому:
— Дуже давно було таке пророцтво, що в цей день прийде той, хто буде керувати нами. Тому хай наш володар візьме цю корону та скіпетр1 і буде над нами справедливим і милосердним Королем.
Але він сказав їм:
Я не гідний цього, бо я зрікся матері, яка народила мене, і не зупинюся, допоки не знайду її і не попрошу в неї пробачення. Тому дайте мені дорогу, бо я знову мандруватиму світом і не зможу затриматися тут, хоч ви й принесли мені корону й скіпетр.
І коли він говорив, то відвернувся від них до вулиці, що вела до міської брами. Серед натовпу, який обступили солдати, хлопчик побачив жебрачку, котра й була його матір’ю, а біля неї стояв прокажений, який сидів на дорозі.
Вигук радості зірвався з його губ. Він побіг і, ставши на коліна, поцілував рани на ногах своєї матері й окропив їх сльозами. Хлопчик схилив голову і, ридаючи так, що могло розірватися серце, сказав їй:
— Мамо, я відрікся від тебе в годину моєї гордості. Прийми мене в годину моєї смиренності. Мамо, я дав тобі ненависть. Дай же мені любов. Мамо, я відштовхнув тебе. Прийми своє дитя зараз.
І він простягнув руки, схилився й обійняв босі ноги прокаженого, сказавши йому:
— Я тричі пожалів тебе, попроси мою матір заговорити до мене один раз.
Але прокажений не відповів йому ані слова.
І хлопчик знову заридав і сказав:
— Мамо, мої страждання більші, ніж я можу витримати. Прости мене, і я повернуся назад до лісу.
Жебрачка поклала руку на його голову й сказала:
— Устань.
І прокажений поклав руку на його голову і сказав:
— Устань.
Хлопчик піднявся й подивився на них — вони були Королем і Королевою.
Королева сказала йому:
— Це твій батько, якому ти допомагав.
Король сказав йому:
— Це твоя мати, чиї ноги ти обмив своїми слізьми.
Вони обняли й поцілували його, привели в палац, прибрали в чистий одяг, одягли корону на голову, а в руку дали скіпетр, і він став володарем усього міста над річкою. Він керував справедливо й милосердно, злого Чаклуна вигнав, Дроворубові та його дружині послав багато подарунків, а їхніх дітей усіляко вшановував. Він не терпів, коли хтось грубо ставився до звірів чи птахів, навчав любові,
доброті й милосердю, бідним давав хліб та одяг, і всюди тоді панували мир і достаток.
Але правив він недовго, бо надто великими були його страждання, і через три роки він помер. А той, хто прийшов після нього, правив жорстоко.
(Переклад Марини Зуєнко)
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хлопчик-зірка», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Хлопчик-зірка» жанру - Шкільні підручники 📚🎓🧑🎓 / Класика 📜🎩🎭 / Дитячі книги 🧒📖🌈:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Хлопчик-зірка"