Читати книгу - "Системне тлумачення кримінального закону"

— С. 418. ">[20]. На думку І. Бентама, законодавство, що охоплює найрозумніші постанови, спрямовані на досягнення найвищого щастя для найбільшої кількості людей, в жодному разі не повинно змінюватися суддями під приводом тлумачення[21].

Отже, суддя повинен був зупинити справу і здійснити запит законодавцю. Такий спосіб, на думку П. Люблінського, створював певні незручності. Насамперед він санкціонував зворотну силу закону, оскільки законодавець, зазначаючи свою думку в новому законі, міг вільно вводити і нові норми. Аутентичне тлумачення, яке перетворювало законодавця на суддю, який вирішував окремі казуси, уповільнювало процес правосуддя і вносило ще більші неясності в закон. Воно формально не відміняло старий закон, але інколи явно суперечило йому. Під ширмою аутентичного тлумачення легко було вводити нові кримінальні норми, що збільшували заборонену поведінку, але такі дії суперечили новому принципу цієї епохи — недопущення зворотної дії кримінального закону. Поширення нового принципу сприяло зменшенню аутентичного тлумачення в галузі кримінального права[22]. Ми частково підтримуємо таку позицію, проте вважаємо, що не можна наділяти судову ланку повноваженнями законодавчої і, хоча очікування дозволу законодавця затягувало ухвалення рішення у справі на значний термін, суддя не претендував на одноосібне прийняття рішення. Крім того, якщо б один суддя у цій справі ухвалив одне рішення, інший суддя у аналогічній ситуації не володів би інформацією про це, а якщо б рішення прийняв законодавець — воно б стало надбанням усіх суддів.

Під час видання Пруського Земського права у 1784 р. було заборонено всяке його коментування і вказано, щоб судді всі сумнівні випадки подавали на розгляд спеціального комітету, до якого належали юристи і державні діячі. Кримінальним кодексом Франції 1791 р. судді були зобов'язані неухильно виконувати вимоги закону, аж до заборони тлумачення закону в судовій практиці[23].

Видане в 1813 р. баварське положення Фейєрбаха забороняло видання до нього коментарів і, як пише К. Біндінг, за п'ятдесят років не з'явилось жодного коментаря до нього[24]. Наполеон ставився вкрай негативно до тлумачення закону, він вважав, що коментування закону заплутує і шкодить правосуддю, і хотів так створити свої кодекси, щоб зробити зайвим будь-який коментар.

Він був дуже незадоволений, коли дізнався, що з'явились коментарі до його кодексу, але особи, які створювали кодекси, ставились до цього питання інакше.

Порталіс у своїй пояснювальній доповіді законодавчому зібранню під час представлення проекту кодексу висловив численні принципи тлумачення[25].

До багатьох кримінальних кодексів законодавець долучав коментар, роз'яснюючи його мету. Наприклад, створено Військовий устав 1716 р., Устав Морський 1720 р., Устав Благочинства 1782 р. Коментар є і в кодексі, який Стіфен склав для Індії в 60-х роках ХІХ ст.[26].

Правила про буквальне тлумачення законів і заборону їх коментувати стали реакцією проти тієї невизначеності, яка панувала раніше у галузі кримінального права і давала можливість для утисків громадян.

Вольтер писав з цього приводу в 1778 р.: «Закони свідчать лише про слабкості людей, які їх створювали. Вони мінливі, як і останні. Деякі із законів у великих націях продиктовані сильними, щоб зламати слабких…»[27].

Ф. Бекон наводив докази «за» і «проти» логічного тлумачення закону. У розділі «Буква закону» свого трактату «Велике відродження наук» він пише: «віддалятися від букви — це вже більше не тлумачити, а відгадувати. Суддя, який віддаляється від букви закону, приймає роль законодавця»[28]. «Проти» слідування букві закону він вказував: «Зміст необхідно отримувати із сукупності слів, а потім цим змістом можна тлумачити кожне слово почергово. Найгірша тиранія є та, яка ставить закон в застінок»[29]. За Ф. Беконом, закон, а не абсолютна влада монарха, повинен регулювати відносини між королем і підданими. Учений наголошував, що головним обов'язком суддів у їхній діяльності є мудре застосування законів, а найвищим законом для них має бути благо людей. Під час аналізу будь-яких суспільних явищ не можна діяти згідно з інтуїцією, а треба мати досконалий, відповідний епосі метод[30].

З іншого боку, було очевидним, що неможливо зв'язати суддю «буквальним» тлумаченням. Буквальне тлумачення — це тлумачення на основі вжитих законодавцем слів і виразів, не заглиблюючись у розгляд намірів і цілей законодавця. Дотримуватись його — означає приходити часто до явних непорозумінь. Відтак ще С. Пуффендорф наводив яскравий приклад непорозуміння тлумачення. В Болоньї було видано закон, який передбачав «карати з найвищою суворістю кожного, хто буде проливати кров на вулицях». Трапилось так, що один перехожий на вулиці впав у конвульсіях; покликали хірурга, який для спасіння пацієнта змушений був пустити йому кров. Буквальне тлумачення вимагало суворо покарати хірурга, як «такого, що пролив кров на вулиці», але після довгих