Читати книгу - "Системне тлумачення кримінального закону"

дебатів переважила думка, яка наперекір буквальному смислу, але відповідно до наміру законодавця, не розповсюдила на хірурга дію цієї статті[31].

Школа «вільного права» діяла згідно з деякими сторонами правової дійсності, з творчим характером тлумачення і застосуванням абстрактних правових норм до конкретних життєвих фактів, з тим, що законодавець не в силі передбачити всіх моментів правового регулювання, з відомим відставанням права від життя. З факту, що тлумачення має суб'єктивний характер, що суддя здебільшого займається правотворчістю (у разі прогалин) представники «руху вільного права» висувають вимоги офіційно визнати за суддями право із законодавцем займатися правотворчістю. Викладаючи програму «руху вільного права», І. Штейнберг зазначає, що вона потребує, по-перше, щоб суддя підкорявся закону лише у разі, коли останній ясно дає відповідь на питання, які виникають в процесі вирішення справи; по-друге, щоб судді було дозволено самостійне створення норм у випадку прогалин в законі. Стампе вважав, що у разі масового лиха від застосування шкідливого закону тощо судді має бути надане право змінювати закон[32].

Прибічником тлумачення закону відповідно до справжньої волі історичного законодавця в новітній літературі є Е. Бірлінг. Його позиція відображена у праці «Juristische Prinzipienlehre» 1911 р. і полягає в такому: всі публічно-правові норми — закони, укази, розпорядження — є, самі собою, вираженням певної живої волі, оприлюднені з очевидним наміром, щоб ті, до яких вони звертаються, розуміли їх саме так, як це мається на увазі нормостворюючими органами; воля справжнього законодавця є для кожного, хто не має упередженого погляду, ясною і очевидною, а воля закону є чимось неясним, містичним; дійсним змістом закону можна вважати тільки те, що дійсно було бажаним і оголошено живими людьми, які згідно з юридичним розумінням визнаються органами держави[33].

Продовженням буржуазної думки і її ставлення до тлумачення став соціологічний напрям, а особливо «реалісти», які надавали перевагу не закону, а діяльності суддів. Закон вони розглядали як «пусту посудину», яку суддя може заповнити будь-чим. Прослідковується загальна закономірність буржуазної правової думки, а саме: приниження ролі закону, посилення ролі судового угляду, розвиток правотворчості, яка «пристосовує» закони до діяльності судів, розвиток «динамічної» тенденції в тлумаченні. Аналогічна ситуація спостерігається в США. Верховний Суд США, якому надано право тлумачити Конституцію, трактує її як хоче, часто відміняє свої ж тлумачення і рішення[34].

Частково така тенденція спостерігається і зараз. Наприклад, Федеральний Конституційний Суд ФРН визначає право як щось більше, ніж просто сукупність законів. Завдання правосуддя полягають, за його уявленнями, аж ніяк не в тому, аби тлумачити і застосовувати у конкретних випадках закон тільки в межах його буквального змісту. Призначення судового рішення полягає також у тому, щоб у процесі вирішення конкретної справи виявити уявлення про ті реальні цінності (категорія цінності, як відомо, взаємопов'язана з потребою та інтересом), котрі, можливо, і не зафіксовані у писаному праві, і саме їх зробити основою рішення. Федеральний Конституційний Суд вважає, що соціально-політичні погляди та суспільні відносини настільки змінюються за час дії закону, що неможливо адекватно реагувати на конфлікт між нормою закону та матеріальними уявленнями про справедливість, застосовуючи застарілий закон. Така ж позиція простежується й у німецькій конституційній доктрині: «Конституційні положення, що претендують на ефективність дії та нормативну силу, повинні враховувати реальні обставини й відповідати їм»[35]. Звідси розуміємо, що конституційні норми підпорядковуються своєрідному «принципові відносності», тобто обумовлені і зорієнтовані на сили, які формують державу та є її опорою.

Системне тлумачення, яке є і сьогодні керівним методом тлумачення в німецькій і, частково, французькій юриспруденції, має деякі передумови. На думку П. Люблінського, першою його презумпцією є затвердження логічної єдності всього права або відомої системи права. Системою кодексу є система визначених принципів і понять. Законодавець не може мислити суперечливо, і тому вся система повинна тлумачитись як система логічно узгоджених між собою понять. Однак, не можна, незважаючи на те, що фактичні суперечності в законі і навіть в окремих кодексах — явище досить розповсюджене. Закони створюються в різний час, під впливом різних питань і різними людьми і тому зовсім не дивно, що не тільки покладені в основу їх принципи, але і самі конкретні постанови можуть бути суперечливими. Другою передумовою системного тлумачення є презумпція відсутності прогалин позитивного права і пов'язана з нею віра в безмежну «логічну розтяжність» поняття закону. Воля законодавця розширюється через логічну дедукцію, а саме: юридичну конструкцію і юридичну аналогію[36].

Коротко аналізуючи окремі російські джерела права, а саме «Судебник 1497 года» та «Судебник 1550 года», розуміємо, що судочинство у певних питаннях здійснюється суддями на їх розсуд. У вказаних джерелах є терміни, які можуть тлумачитись панівним класом як завгодно. Таким яскравим прикладом є термін «лихое дело», оскільки під цей термін можна було підвести будь-яке діяння, яке частково могло посягати на чиїсь блага[37]. У разі виявлення неправильного судочинства суддя міг довести, що неправильне судове рішення він виніс «безхитростно» і не ніс за таке рішення ніякої відповідальності, бо в його діях