Читати книгу - "Пригоди бджілки Майї"

докори сумління. Проте вже скоро Майя помітила — бджоли були страшенно заклопотані своїми справами і зовсім не звертали на неї уваги.

Раптом Майя побачила, що блакитне небо з його нескінченною глибиною несподівано опинилося внизу. Бджілка спочатку страшенно перелякалася, бо подумала, що скерувала свій політ занадто високо і тепер заблукала в небесах. Але потім вона зауважила, що у тому небі, яке під нею, віддзеркалюються дерева! Тоді маленька захоплено усвідомила: під нею розляглося велике, небесного кольору та чисте у ранковому спокої водяне плесо-дзеркало. Майя радісно опустилася мало не до самої води і змогла навіть розгледіти власне відображення, роздивитися, як мерехтять її прозорі крильця, неначе вони зроблені з чистого та іскристого скла. Вона милуватися золотистим забарвленням свого тіла, яке дуже гарно відбивалося у воді. Яка ж то насолода — летіти над водою, — тішилася Майя. У прозорому плесі вона бачила великих і маленьких рибин, які ліниво ворушили плавцями, бо їх несла підводна течія. Інші ж, здавалося, непорушно зависли у кришталевій воді. Наближатися до них Майя остерігалася, бо вже знала — бджолам потрібно триматися подалі від риб. Майя перелетіла озеро і приземлилася на протилежному березі. Тут її увагу привернув затишний очерет та велетенське, подібне на зелені тарілки на воді, латаття водяних лілій. Мала вибрала один листок, який був найбільше захований посеред високих, гладесеньких стебелин очерету, що ліниво колихалися під сонцем. Цей листок був майже повністю в тіні: лише декілька сонячних зайчиків виблискували на його поверхні золотими монетами. «Чудово, — сказала собі маленька бджола, — справді чудово». Майя вирішила трішки причепуритися: вхопила ручками себе за голову і обережно потягнула вперед, таким чином вона струшувала пил, який назбирався під час польоту. З тією ж метою вона потерла задніми ніжками надкрилки, які стали надзвичайно чистими і блискучими. Несподівано на листок приземлилася якась маленька дзижчалка сталевого кольору і здивовано витріщилася на Майю. «Чого це ви сидите на моєму листку?» — спитала зайда. Майя страшенно перелякалася.

«Чи не можу я, коли ваша ласка, перепочити тут хвильку-другу?» — ввічливо звернулася маленька бджілка. Майя пригадала поради Кассандри про те, що бджолиний народ користується великою шаною у світі комах. От вона і вирішила спробувати, чи вдасться їй викликати повагу до себе. Проте від переляку Майя не могла себе опанувати, її серце гупало — чи не надто голосно і рішуче вона відповіла? Та щойно блискуча дзижчалка помітила, що бджола не збирається вислуховувати чиїхось приписів, то і сама перелякалася. Комашка невдоволено задзижчала, спурхнула і примостилася на стеблині очерету, що звисав над листком, і вже звідти, з безпечнішої відстані, залепетала: «Ви би краще працювали, як вам і належить! Та якщо ви і справді втомилися, то я не смію вам заважати. Завжди до ваших послуг, я тут зачекаю».

«Та довкола стільки листків, на всіх вистачить», — зауважила Майя.

«На жаль, всі вже орендовано, — озвався жучок, — настали такі часи, що навіть найменший клаптик землі вже має свого власника. Та і я не мав би куди голову притулити, якби попереднього власника не впіймала жаба… Я завжди тут ночую. Це, звісно, має багато негативних сторін, але не кожен вміє так упорядкувати своє життя і зорганізувати державний устрій, як оце ви, бджоли. Власне, дозвольте мені відрекомендуватися — мене звати Ганс Крістоф».

Майя неввічливо промовчала, бо саме зі страхом роздумувала про те, як то воно жахливо — потрапити в пащеку до жаби.

«А що, у цих водах проживає багато жаб?»— запитала вона в жучка та пересіла на середину листочка, щоби її не було помітно з води.

Жук розсміявся: «Можете не старатися, жаба і так вас бачить на листку. Тільки-но сонечко засяє, як листочок просвітлюється — і на ньому кожну цяточку видно. Тому жаба добре бачить, що ви сидите на моєму листочку».

На Майю напав страшенний переляк, бо вона дуже яскраво уявила собі, що під самісіньким листочком сидить величезна жаба та булькатими голодними очима витріщається на неї, маленьку беззахисну бджілку. Вона хотіла зараз же злетіти вгору, та їй завадила жахлива і несподівана подія… Спантеличена й перелякана Майя спочатку навіть не могла збагнути, що трапилося. Вона лишень почула дзвінкий та пронизливий свист угорі, той звук був схожий на виття вітру в зів’ялому листі. Крім того, одночасно зі свистом її оглушив дзвінкий та злий переможний крик хижака, що вполював здобич… У Майї над головою щось шугонуло, а листком перебігла ледь помітна прозора тінь. Нарешті Майя зрозуміла, що сталося. У бідолашної аж серденько завмерло у грудях: вона побачила, як велетенська бабка, що мінилася у сонячних променях різними барвами, схопила бідолашного Ганса Крістофа, і той розпачливо пищав у її гострих, як кинджали, зубах. Бабка зі своєю здобиччю в іклах опустилася на стеблину очерету, яка аж вигнулася під її вагою. Майя побачила обох: хижака та його здобич одночасно над і під собою, у дзеркальному відображенні водяного плеса. Розпачливий писк Ганса Крістофа краяв їй серце. Не усвідомлюючи, що вона робить, бджілка щосили заволала: «Відпустіть дзиґуна, і то негайно! Хто би ви не були, ви не маєте права отак свавільно втручатися у життя інших!!!»

Бабка розтулила пащеку, міцно вхопила жука лапами і повернула голову до Майї. Бджілку налякали величезні та строгі очиська комахи та її хижі ікла, та водночас маленька була в захваті від кольорів, якими мінилися крила і тулуб комахи. Це нагадувало виблиски води, полиски скла та сяйво коштовного каміння. От лишень велетенські розміри бабки наводили жах на бджілку. Мужність, що зародилася у крихітному серці Майї, кудись вивітрилася, і бджілка затрусилася від страху.

Несподівано бабка заговорила до неї зовсім не злим, а цілком лагідним голосом: «Дитино, що сталося?».

«Відпустіть його, — знову вигукнула Майя зі сльозами на очах, — його звати Ганс Крістоф…»

Бабка усміхнулася.

«Чому я маю його відпускати?» — сказала вона і скорчила гримаску, яка мала би означати зацікавленість та поблажливість.

Майя безпорадно пробелькотіла: «Він такий чистенький та гарний добродій і, наскільки я розумію, нічого поганого не робив і нікого не образив».

Бабка задумливо витріщилася на Ганса Крістофа.

«Ага, дуже милий,