Читати книгу - "Знахідка на все життя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ще б пак, — жалісливо шмигнув носом Славко. — Був у нас резерв, за фермою, у бур’яні, а прийшли — його мов лизень злизав. Один витолочений бур’ян лишився…
— Хто це так гарно попрацював?
— Звісно хто! Оленчин клас. Вони вже план виконали. Тепер хизуються…
Помовчали. Тоді бригадир знову почав розпитувати.
— Що ж будете робити?
— Мобілізуємо сили…
— Зрозуміло, — перебив хлопця господар і стримано посміхнувся. — Тепер скажи мені, що буде, коли ваш сьомий клас…
— Сьомий «Б», — підказав Славко.
— Значить, сьомий «Б» привезе на шкільне подвір’я отакечки, скажімо, тону, а може, й більше залізного добра?
— Це було б діло! — підхопився Славко. — Б такому разі, дядько Ко… Костю Костьовичу, купатися нашому класу в Азовському морі. Премія така: екскурсія до моря. Аж тона! — Славко знову спохмурнів. — Де ж ми назбираємо стільки, це схоже на оту Фату-Моргану, одне слово — химеру.
— Ич який грамотій. Химера! Ти краще, голубе, скажи мені, тільки чесно, по-козацьки, чи надійні козарлюги у сьомому «Б».
— Залізні! — не змигнувши оком, запевнив Славко.
— Язикаті?
— Могила!
— У такому разі, — підсумував бригадир, — можна вважати, що наша зустріч відбулася, як то пишуть у газетах, в атмосфері дружби і взаєморозуміння. Отож, вважай, домовилися!
— До… домовилися до чого? — знизав плечима Славко.
— Як це до чого? Завтра неділя?
— Неділя.
— Ну, то слухай. Завтра рівно о шостій нуль-нуль бути всім твоїм бійцям під Братцем-Горіхом. На вас там чекатиме автомашина. Поїдете до Терешкового гайка. Знаєш, де це?
— Знаю, коло ферми.
— Точно. Залізяччя отого там… — дядько крякнув. — Вночі я ледь видряпався… Як то кажуть — за моє жито мене й бито. Недогледів неподобство… Ой, ой, — застогнав пузань, обіруч схопившись за ногу.
— Боляче?
— Крутить, — болісно зморщився господар, — нога — то юрунда, загоїться, а от звалище треба ліквідувати. І так, щоб у селі про це не дуже дзвонили… Зрозумів? Не дуже напружуйтеся там, бережіть пупи. Ваше діло повикочувати залізяччя з гайка, а на машині підйомничок буде… Завдання зрозуміле?
— Порядочок, — сяяв Славко.
— Звантажите те добро за шкільним сараєм. І бур’янцем не завадить прикидати його… од стороннього ока…
— Гайок той — наш острівець скарбів, — радів хлопець.
— Хай і так, — погодився бригадир, — а чи встигнеш, голубе, своїх друзів попередити? Вже пізненько.
— Не хвилюйтеся, Костю Костьовичу, — заспокоїв його Славко і гайнув з хати.
Бригадир і собі пошкандибав у двір, сів там на ослінчик під акацією і відразу ж побачив — на радіощоглі у сусіда замайорів червоний прапорець. А згодом почув, як щось ніби шелеснуло за спиною. Озирнувся і аж сахнувся: якась постать майнула через двір і зникла у сусідських коноплях. Глянув за ворота, а там випірнув з пшениці хлопчак. Він був у самих плавках, в одній руці тримав вудку, а в другій — штанці й торбинку з пічкурцями. Зі ставка, значить, примчав, не встиг, бідолага, й штанці надіти…
А за кілька хвилин під Славковою хатою вже юрмилися пацани.
— От чортенята! — захоплено вигукнув товстун. Щось схоже йому вже довелося одного разу бачити восени в степу…
Йшов він уздовж вітроупора. Степ огортала прозора осіння тиша. Вже відцвірінькали своє літо коники, полетіли у вирій галасливі птахи, і по-осінньому сріблилася павутинням стерня. Крокував неквапом. І раптом у нього під ногами щось вибухнуло. Не встиг отямитись, як навсебіч полохливими клубочками розлетілися птахи. Куріпки! «Так і до інфаркту недалеко», — подумав він тоді, сідаючи перепочити. Неподалік на стерні помітив якусь загадкову строкату грудку. Що воно таке? Аж тут грудка ворухнулась і вмить перетворилась на стрункого птаха. Він по-півнячому витягнув шию і затягнув знайоме: «Ч-у-у-р-р-р-г-и-к-к». Тричі проскрипів, і враз, мов з-під землі, вродилися навколо нього птахи, а за хвилину табунець зник у вітроупорі. «Дисципліна!» — захоплено подумав він тоді.
А тим часом Славко говорив своїм друзям:
— Я відкрив острів скарбів!
— От дає! І де ж той острів?
— Завтра взнаєте. Рівно о шостій ранку бути під Братцем-Горіхом. Дівчатам — ані слова. У нас буде чоловіча робота. Отже, завтра в похід за скарбами!
— А корабель буде?
— Аякже, теплохід… Не забудьте, під Братцем-Горіхом збираємося, — на прощання ще раз нагадав Славко.
…Братець-Горіх!
Давно це було. Буяла степова весна. Серед смарагдового килима трав в’ється нескінченний шлях. По ньому худі-худі воли тягнуть незграбне рало. Слідом чалапає дванадцять односельців-бороданів. Вони на диво схожі один на одного, маслакуваті, на плечах у них однакові благенькі кожушки.
Хвацький весняний вітерець-степовик, граючись, хапає подорожніх за бороди, за поли і тягне назад, а вони вперто просуваються вперед, усе вперед…
Попереду чорнобородий цибань — Терешко Братець. Він цвьохає батіжком по волячих спинах і одночасно підбадьорює своїх супутників. Отой Терешко Братець був вигадьком, якого світ не знав…
Він горлав:
— Братці, нас дванадцятеро! Ми апостоли нового життя. Ми несемо степу молодість і оновлення. Нас будуть згадувати, доки й сонце світитиме.
«Хіба оновиш землю цим поганеньким ралом?» — подумки чудувалися його товариші.
На горбочку процесія зупинилася.
— Почнемо звідси, — сказав Терешко.
Якийсь час сиділи, скупчившись на пригрітому весняним сонцем горбку. Спочивали. Згодом підвівся ватаг.
— Зачнемо, братці! Оця наша борозенка проляже через усі степи земної кулі! — урочисто мовив він.
Односельці лише стенули плечима.
І шли слідом за ралом, допомагаючи волам розорювати межі одноосібників,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знахідка на все життя», після закриття браузера.