Читати книгу - "Чужий у Міфгороді"

— Моє шанування, пане капітане, — привітав Герой командира десантників, до якого горнулася Польова Русалка. — Я вернув загиблих, а живі нехай розберуться у собі самі. Більше не буде крові — ми уходимо туди, де нас ніхто не назве чужими.

Сонце визирнуло крізь хмари, освітивши міфічне місто. Натовп розступився. Перед Казковим Героєм стояв самотній чоловік у чорній шляпі та білій футболці. Привітно змахнувши рукою, він зробив крок назустріч, а з-під його пояса вислизнув довгий хвіст із подертим блакитним бантиком на кінці.

Вони пішли, і всі міфічні істоти нерішуче рушили слідом у світ Казки. На спустілій вулиці залишилися лише військові. Капітан сіпнувся за Русалкою, що вислизнула з його рук й побігла останньою, зупинився, розгублено озирнувся, потім закричав: «Стійте! Заждіть мене!»

Казка його зачекала.

© Copyright Венгловский Владимир Казимирович ([email protected]), 08/08/2013.