Читати книгу - "Олень на тому березі, Василь Васильович Чухліб"

струмком.

Наступного ранку вони йшли до Холодної гори. Дідусь із заступцем, а Славко й Тарасик несли на плечах металеву трубу.

— Ну, так воно і є! — мовив дідусь, заглянувши в криничку. — Джерело замулилось.

Він вихлюпав із кринички застояну воду, очистив дно, почав копати.

Коли на дні кринички завирувала вода, дідусь хутко вправив у розкопину трубу.

— Ну, тепер струмок оживе! — підбадьорював хлоп'ят і витирав піт з чола.

Дідусь присів на траву, Славко заглядав у криничку.

— Живе вже! Живе! — загукав Тарасик.

Хлоп'ята побігли понад струмком, а він усе тікав і тікав ви них, і не можна було його наздогнати.

Корабликів за городом уже не було. Десь несла їх до річки нова вода.

ЇЖАЧОК

Тетянка вдавала, що спить. А насправді — тільки очі прижмурила. І вона чула, як прийшов з роботи тато, довго хлюпався й смішно пирхав біля умивальника. А потім вечеряв і водночас розповідав мамі про жнива, про те, скільки пшениці зібрала його бригада.

— Наморився за день, спочивати час, — промовив тато. — Он Тетянка, либонь, уже другий сон додивляється.

— Постелю тобі, — сказала мама. І зашурхотіла накрохмаленим простирадлом.

— О, а це що? — почувся її здивований голос. — Дивись, Андрію, ось на подушці…

— Щось таке чорне й волохате… Кіт — не кіт і нібито й не собака, — роздумував тато.

— Та це ж їжачок! — не витримала Тетянка.

— А я думав, що вона спить! Звідкіля ж цей їжачок тут узявся? — підійшов тато до Тетянчиного ліжка, взяв доньку на руки.

— То я намалювала…

— Ну й художниця! Я ж тобі альбом для малювання купив.

— У альбомі я багато звірів намалювала: і зайця, і лисицю, і вовка. Слон ледве на двох листочках помістився. А їжачок, тату, захотів спати. Що я мала робити? — розповідала Тетянка.

Довелося мамі шукати для тата іншу подушку. А їжачок спав на своїй…

ПЕРЕХОДЯТЬ ДОРОГУ

Тетянка дивувалася, коли мама, повернувшися з поля, казала: «Ой, ніженьки в мене аж гудуть!»

А тепер, коли находилася з татом по лісу, й сама відчула: гудуть у неї ніжки. Бо на всіх відомих татові грибовищах побували, і намарне — жодного грибочка.

Повільно йшли тихою лісовою дорогою, що вела до села. І тут Тетянка помітила навпроти зламаної сосни горбочки. Обережно відгребла глицю, а з-під неї три боровики і стільки ж грибенят усміхаються. Ну й дива: прямо на дорозі виклюнулись!

— Хоч ці принесемо, хоч напоказ, щоб не кпинили з нас удома! — зрадів тато.

Та тільки торкнувся одного гриба, Тетянка замахала рученятами:

— Не займай, тату! Це ж вони дорогу переходять. Додому йдуть.

Тато, усміхнувшись, прикрив гриби глицею. Нехай ідуть…

Через кілька днів тато з донькою знову були в лісі. Тетянка одразу побігла до зламаної сосни.

— Нема вже грибів, тату, нема! — загукала. — Бач, перейшли вони дорогу!..

БАБИНЕ ЛІТО

Чи буває літо восени? А буває. Тоді, восени, можуть іти надокучливі дощі, віють холодні вітри. Та нараз стає тихо, тепло і сухо.

— Золоті деньки! — каже дідусь.

Тарасик і Славко допомагають йому зносити гарбузи з городу.

— І я хочу гарбузи носити! — прибігає до них Тетянка. — Так бери он того, що на пагорбку.

Тетянка схиляється над бокатим жовтим гарбузом. Та навіть з місця його не зрушить.

Хлопці переморгуються, а в Тетянки на очах сльози.

— То вони жартують, — заспокоює її дідусь. — Ось цей гарбузик по твоїй силі.

— Гей, Тарасе, бабине літо летить! — здіймає руки над головою Славко.

Хлоп'ята облишають гарбузи і ну гасати по городу.

— Лови! Лови! — ганяються за білим павутинням. Воно пливе і низько, над самими головами, і ген високо, в голубому небі.

Тетянка то несе свій гарбузик, то котить. Врешті віддає його бабусі.

— Там твоє літо полетіло, — каже.

— Літо? Авжеж, полетіло моє літо, — зітхає бабуся.

— А Тарасик і Славко хочуть наздогнати…

Бабуся пригортає Тетянку:

— Отаке придумали. Ніхто вже мого літа не наздожене. А до вас скільки ще весен зелених, скільки літечок красних прилине.

КАЛИНОВІ ПЛОМІНЦІ

По лозняку та вільшанику, що за городом, неначе багаття палахкотить. То від червоних кетягів на калинових кущах. Ламати їх саме в пору. Бо ягоди вже прихопив морозець, а від того вони солодшають.

Принесуть діти калину додому, бабуся пов'яже її в пучки і повісить на горищі.

Кращих ліків, ніж калина та малина, годі й шукати, — каже бабуся.

Як хто простудиться, бува, вона хутенько заварює чай з калиною — з ягодами, листям і гілками. Посьорбаєш того чаю — і простуду ніби рукою знімає. А ще бабуся смачний кисіль з калиною варить, пиріжки пече. А коли ставить другі вікна на зиму, то у міжвіконня кладе калинові пучечки. Взимку лютує надворі мороз, намагається і до хати прошмигнути, розмальовує шибки. А калина палахкотить собі весело: мовляв, не здолаєш, морозе!

Тетянка складає наламану калину на пожухлій траві, а Тарасик вигойдується мало не на вершечку розлогого куща.

— Досить уже! — гукає Тетянка братикові. — Бо й не донесемо.

Тарасик шугає на землю.

— Калині не шкодить, коли її ламають. Навесні вона молоді нагони викидає і стає ще пишнішою. Та оті найбільші кетяги лишимо для снігурів. Прилетять вони взимку сюди і поласують ягодами.

Тарасика й Тетянку майже не видно за оберемочками калини. Здається, ніби два пломінці відірвалися від калинового багаття і пливуть почорнілим осіннім городом до