Читати книгу - "Король Лір, Вільям Шекспір"

class="p1" style="">Я певен, що він - не потвора.

 

Глостер

Проти батька, який так щиро й ніжно любив його! Небо і земле! Едмунде, розпитай його. Заглянь йому в душу, благаю тебе. Чини, як велить тобі твій розум. Я готовий усе віддати, аби дізнатись правди.

 

Едмунд

Я зараз розшукаю його, сер, зроблю, що слід, і повідомлю вас.

 

Глостер

Оті затемнення сонця й місяця, що були недавно, не віщують нам добра. Хоч мудреці, які вивчають таємниці природи, можуть усяко тлумачити їх, а проте самі закони природи щоразу бувають порушені тим, що з них випливає. Любов холоне, дружба ламається, брати не хочуть знатись, по містах - заколоти, по селах - розбрат, у палацах панує зрада, розірвано зв’язок між батьком і сином. Мій син-мерзотник чинить, як провіщено,- йде проти батька; король іде наперекір природі, батько йде проти власної дитини. Минулися кращі наші часи. Підступи, ошуканство, зрада й руйнація, розбиваючи наш спокій, товаришать нам у дорозі до могили. Розшукай того недолюдка, Едмунде, ти нічого на тому не втратиш. Будь обачний. Прямодушного, благородного Кента вигнано! Провина його - чесність. Як чудно!

(Виходить)

 

Едмунд

Дивовижний нерозум людський! Коли спіткає нас лихо - хоч би з нашої власної вини,- ми обвинувачуємо в цьому сонце, місяць та зорі. Виходить, ніби ми - мерзотники з неминучості, дурні - за небесним велінням, падлюки, злодії, зрадники - під впливом небесних сфер, п’яниці, брехуни й розпусники - тільки тому, що мусимо коритись силам планет, а всі нещастя, які нас опадають, ідуть від божих рук. Премудра вигадка розпусної людини, що складає вину за свою хтивість на зірки! Мій батько впав у блуд з моєю матір’ю під сузір’ям Дракона, я народився під Великою Ведмедицею,- з цього виходить, що я жорстокий і хтивий. А тим часом я був би тим, чим є, якби й найдівочніша в небі зірка сяяла тоді, коли мене незаконно зачинали. Едгар...

 

Входить Едгар.

 

Він з’явився саме вчасно, як розв’язка в давній комедії. Я маю вдавати меланхолійного негідника і зітхати, як Том із Бедлама. 4 О! Ці затемнення віщують розбрат! Фа, соль, ля, мі!.. 5

 

Едгар

Як ведеться, брате Едмунде? Про що ти так задумався?

 

Едмунд

Я задумався, брате, над пророцтвом, що недавно прочитав,- які речі мають статися по цих затемненнях.

 

Едгар

Тебе воно цікавить?

 

Едмунд

Запевняю тебе - на лихо, все збувається, як там написано: неприродність у стосунках між батьком і дітьми, смертність, голод, занепад давньої дружби, заколоти в державі, погрози і прокльони проти короля та вельмож, марна підозріливість, вигнання друзів, розпад у військах, розбиті шлюби... Всього не злічити.

 

Едгар

Чи давно записався ти в астрологи?

 

Едмунд

Годі про це. Коли ти останнього разу бачився з батьком?

 

Едгар

Учора ввечері.

 

Едмунд

Ти говорив з ним?

 

Едгар

Так, години зо дві.

 

Едмунд

Ви розійшлись у злагоді? Чи не спостеріг ти якогось невдоволення в його мові або на обличчі?

 

Едгар

Анітрохи.

 

Едмунд

Пригадай, чим міг ти його образити? І послухай мого слова: деякий час уникай його, поки не вщухне його лютість. Тепер вона так кипить у ньому, що, побачивши тебе, він навряд чи заспокоїться.

 

Едгар

Якийсь негідник, напевно, наговорив на мене!

 

Едмунд

І я боюся, що так. Прошу тебе, будь обачний, доки гнів його вгамується. Раджу тобі, зайди до моєї кімнати,- звідтіль тобі можна буде почути, що він говорить. Прошу тебе, йди... Ось маєш ключа від моїх дверей. Коли здумаєш кудись вийти - бери з собою зброю.

 

Едгар

Зброю, мій брате?

 

Едмунд

Брате, я раджу тобі, як краще. Хай назвуть мене безчесною людиною, коли супроти тебе не замишляють лихого. Я вже сказав тобі, що бачив і чув, але слова мої бліді, вони нітрохи не відбивають справжнього жаху. Іди, прошу тебе.

 

Едгар

Чи скоро я почую від тебе щось певніше?

 

Едмунд

Я все зроблю для тебе, що слід.

 

Едгар виходить.

 

Довірливий мій батько; благородний

І щирий брат,- він намірів ворожих

Не розпізна́є. Впораюсь одразу

Із чесністю дурного. Все гаразд.

Розумний я і спадок одберу,

Але потрібно виграти цю гру.

(Виходить)

 

СЦЕНА 3

 

 

Палац герцога Олбенійського.

Входять Гонерілья й Освальд, її дворецький.

 

Гонерілья

Батько вдарив мого придворця за те, що той вилаяв його блазня?

 

Освальд

Так, міледі.

 

Гонерілья

Вночі і вдень мене він тяжко кривдить,

Години не мине без грубіянства,-

А з того й чвари серед нас усіх.

Не можу далі я таке терпіти.

Сто рицарів його сваволю чинять,

А він лиш знає гримати на нас.

Приїде з полювання - я не стану

З ним розмовлять. Скажи, що хвора я.

Не дуже квапся слугувать йому -

За те візьму на себе я провину.

 

Чути звук рогів.

 

Освальд

Я чую, він вертається, міледі.

 

Гонерілья

І ти, і челядь будьте неуважні

До нього. Хай об тім він заговорить.

Коли йому тут буде не до серця,

Нехай сестру одвідає мою.

Ми боремося з нею одностайно

Проти ярма, що нас гнітить обох.

Ледачий дід, він хоче, як раніше,

Користуватись давніми правами,

Що сам віддав! Життям заприсягнуся:

У дурощах старе й мале однакі,

Їх треба вчити. Лестощі низькі

Туманять їх. Затям, що я казала.

 

Освальд

Гаразд, міледі.

 

Гонерілья

Рицарям його

Байдужість виявляйте. Що вже буде,

Не