Читати книгу - "Гурійський щоденник, Гіоргі Кекелідзе"

і вийшов і не міг приховати посмішки: «Він сказав мені: коли помру, то поховайте мене біля входу до храму. Буду підглядати за жінками, які входитимуть до храму».

А я сидів на гойдалці. У сусідів. До них зайшла дівчинка, яка приїхала до когось у гості. З чорним волоссям і глузливими очима. Сказала, що бабуся Нора просить слоїк цукру для кави, на тиждень. Поки Авто не привезе з міста. Я ще більше розгойдав гойдалку. Серце моє забилося від погляду цієї дівчинки. Я думав, що вона дивиться на мене. І в той момент захотів, щоб у мене знайшовся не слоїк, а мішок цукру або цілий цукровий завод. І тоді я написав свої перші вірші. У розлюченому настрої. Поему написав. У стилі Важа Пшавела. Тільки події відбувалися на цукровій плантації. А я вбивав плантатора і змушував рабів носити мішки з цукром дівчинці на ім’я Елемандра, яка жила в далекому краю. Любов — насправді велика справа.

* * *

— Як давно померла ваша дружина?

— Сім років ось-ось виповниться. Так, сім.

— І ви вирішили знову одружитися?

— Так.

— Скільки вам років?

— 63.

— Уже намагалися одружитися?

— Звісно!

— Як?

— Я познайомився з однією жінкою. Вона дала оголошення в журналі «Сарке»[13]. Ми спілкувалися по телефону. Зрештою, справу так і не залагодити.

— Чому?

— Та хіба я знаю!

— А ще збираєтеся пробувати?

— Без сумніву.

— А якщо заздалегідь не побачите наречену своїми очима, по телефону зможете одружитися?

— Я довіряю людям.

* * *

В одного мого прадіда було чотири дружини, одну з них він вигнав через те, що та вчасно не розставила тарілки перед гостями. Моя бабуся казала про свого свекра, що він був похмурим відлюдьком і не знав ні любові, ні всього іншого.

Інший мій прадід був одружений, здається, вісім разів. І був відомий тим, що колись оволодів російською дівчиною, до того ж прилюдно і силоміць. Як свідчить сьогодні один із популярних жанрів порноіндустрії: Public Disgrace. Але на натанебський манер[14].

Ех, не завершу я сьогодні розмови на ці теми, поки все не розповім до кінця. Такий прекрасний день вартий написання роману. Проте який уже там день, смеркло. «Відкладу, — сказав я, — і знову відклав».

Розділ III. Натела

Коли йде сніг, я завжди згадую цю історію. Одне моє око було прикрите її старою чорною хусткою, а другим я дивився на сніжинки, що летять за вітром. Ми йшли на «Заготзерно», де в той час продавали хліб. Там заправляв чоловік на прізвисько Букакіє. І ось йшли ми з бабусею, тобто вона йшла, а я сидів у неї на спині. Одне моє око було прикрите її старою чорною хусткою, а другим я дивився на сніжинки, що летять за вітром. Усе було схоже на казку. Зараз, коли я це розповідаю, здається: ну, звичайна історія, що незвичайною здається лише мені.

Вона була жінкою неймовірною, впертою, набагато наполегливішою за мене й ідеалісткою. Уже будучи у літах, переїхала в село Суребі і заснувала жіночу Раду, яка мала займатися освітою й іншими справами. Вона була набагато наполегливішою за мене й абсолютною ідеалісткою. Це і є справжнє донкіхотство: вона знала, що справа, швидше за все, приречена, та все одно взялася за неї. В її голові завжди крутилися великі ідеї, однак вона не гребувала і найдрібнішими речами.

Натела викладала в школі німецьку і грузинську мови. Невпинно працювала, навіть перебуваючи на пенсії. А коли родині почало вестися дуже скрутно, навіть намагалася торгувати насінням. Проте марнославні рідні заборонили — благородна кров не дозволила. Певний час вона провела в жіночому монастирі святої Богородиці в селі Теклаті — молилася за померлих сина і чоловіка і за всіх нас, живих. А трохи згодом повернулася і переїхала до Тбілісі, в студентське містечко, щоб доглядати за сиротою-студентом, своїм онуком. Нестримна жінка, людина бувальщин і ризикованих пригод.

Натела повсякчас сперечалася зі мною, найчастіше через мої своєрідні смакові пристрасті. Смак соснової смоли. Смак «в’єтнамської зірочки», якою мені мазали скроні, а я мацав мазь пальцем і пробував на язик. Смак борошна. Смак тіста, від якого я крадькома відщипував шматочок, поки воно піднімалося у печі.

Смак хліба, за яким годинами стоїш у черзі в магазині тітки Ліди. Негайно відламати шматок, поки Ліда перераховує купони[15], змочуючи пальці мокрою марлею. А купонів було мільйони! Смак сирих макаронів. Смак голоду, коли чекаєш уроку танців, а принесений із дому хачапурі вже розділений на десять осіб і з’їдений.

Натела жила в Суребі, і перед сном мені, коли приїздив до неї на літній відпочинок, гріла ноги в гарячій воді і з сильним гурійським акцентом переповідала «Витязя в тигровій шкурі» на гурійському діалекті. Вона ж навчила мене першого вірша, дивного і недитячого — «Лохінвара» Вальтера Скотта. «Те, що любов схожа на хвилі Сульвея, відомо й вам. Так само її любов шаленіє і рвучко б’ється об берег. Так само її любов шаленіє й раптово стихає, як вона».

Так склалося, що моїм першим коханням стала учениця моєї бабусі. Її звали Теона, прізвища не пам’ятаю. У цій історії не було б нічого незвичайного, якби не одна незручність: мені було п’ять років, а вона була восьмикласницею. Природно, бабуся розповіла Теоні мою таємницю. А ця Теона, не знаю, з чого, взяла та й сказала після одного з уроків Нателі, на якому сидів і я (вдома за мною наглядати було нікому), що їй подобаються «чорні хлопчики». Я вирішив, що під цим визначенням вона мала на увазі хлопчиків брудних, тож цілий тиждень бунтував проти купання. Але ходити немитим так довго було не можна, і мене, майже зв’язаного, нарешті покупали. Після того насильницького купання я голосно кричав: «Як ви мене відчистили, так і забрудніть! Інакше кинуся в воду!». Після чого батьки дістали з каміна вугілля і гарненько мене прикрасили. Це була одна з найулюбленіших історій бабусі і разом із тим моя перша трагічна любовна подія.

Розпалювати піч — справа вправного Прометея. Існують чіткі інструкції: сірники не мають бути сирими, мусять легко запалюватися. Сирі дрова — виключити, бажано використовувати висушені напередодні на тій же грубці. Солярка — за бажанням. Якщо хочете, використовуйте хмиз або папір, але тоді ви маєте бути талановитішим за Прометея. Коли вогонь займеться, необхідно підкинути суху лозину, а потім уже можна й поліно. Воно горітиме довго. А це