Читати книгу - "Речі і люди. Есей про споживання, Вольфґанґ Шивельбуш"

Їхня взаємодія є первинною моделлю продуктивного споживання. Пшеничне зерно, як і будь-який організм, набуває свого живлення, тобто для його зростання й достигання потрібні речовина та сили з довкілля, які воно споживає, а відтак асимілює їх і перетворюється на рослину, примножений плід якої і є з фізіократичного погляду реальним продуктом. На таких самих засадах розуміють фізіократи промислове виробництво, а саме як «формування певної частки сировини через споживання інших природних продуктів з метою виготовлення з неї певного корисного продукту»[20]. Промисловий продукт є «безплідним», оскільки праця, яку він містить, сама становить природний продукт: їжа (суп Сея!), що, перетворюючись на працю, також споживається, знищується, переноситься на промисловий продукт. Одначе для фізіократів це жодним чином не є продуктивним створенням цінності, а натомість є «безплідним» процесом з нульовою сумою. Для старшого Мірабо тільки жива істота здатна до продуктивного споживання, оскільки вона постійно (навіть під час сну) асимілює свою їжу, «чого про рулон шовку чи тюк шерсті сказати не можна»[21].

Як сильно переймалася фізіократія онтологією продукту як синтезу матеріалу і праці, свідчать, врешті, роздуми її засновника, Франсуа Кене, про те, що чоботар, котрий продає пару черевиків, «разом із шкірою, з якої він їх виготовив, продає також свою працю»[22]. Це нагадує здивування Аліси в Країні чудес під час зустрічі з Чеширським Котом: позаяк «кота без посмішки» їй доводилося бачити часто, проте «посмішку без кота» – ніколи.

*

Фізіократія з її розумінням сільського господарства як ідеалу продукції і претензією на економічну загальну значущість своїх положень стає зрозумілою, лише якщо розглянути її у зв’язку зі зміною парадигми у XVIII ст. – з механістичної на віталістичну картину світу. Природа, заведений Богом первинний годинник, тепер постала як живий організм, який приводиться у рух і відтворюється власною силою. Аналогічно в економіці. Економіка торгівлі, оскільки вона цікавиться не так виробництвом, як розподілом товарів, була своєрідним первинним годинником розподілу. За доби механіки та меркантилізму речі не виготовлялися, а просто були готовими самі по собі[23]. Не випадково біологія та політична економія як нові наукові дисципліни виникли приблизно одночасно і мали вельми подібний погляд на появу життя і багатства. Так само як життєва сила біології стала джерелом самопородження та потенційно безмежного розмноження життя, продуктивна сила економіки уможливила безмежне зростання продукції товарів.

Поняття безмежності біологічного розмноження пояснює Бюффон своїм прикладом одного сім’я в’яза, що, за відсутності конкуренції з боку інших рослин, упродовж 150 років перетворюється на в’язовий ліс, який вкриває всю поверхню Землі, ба навіть на 1 000 000 000 000 кубічних миль суцільної деревної маси.

Іншим прикладом безмежної продуктивності, приписуваної XVIII ст. життєвій силі, є план Ліннея культивувати в Лапландії («нашій Вест-Індії») корицю та апельсини[24]. Економічним наслідком ботанічного ентузіазму стала аграрна революція, яка не тільки хронологічно передувала індустріальній, а й майже обумовила її генетично. У визначенні сільського господарства як manufacture d’institution divine[25]; [26] виявляє себе геть неромантичний раціоналізм фізіократії. Мірабо-старший, який започаткував це визначення, так само міг би назвати поле машиною для виробництва зерна.

Відтак ми знову повертаємо до питання: що ж модерне було у понятті продукції фізіократів? І як сталося, що ­врешті не фізіократи, а натомість Адам Сміт став уособленням великого стрибка індустріальної революції.

*

Визначення фізіократами поля як фабрики чи машини виробництва злаків є відсутньою ланкою між сільським господарством і промисловістю. Причому не мануфактурної промисловості Адама Сміта, керованої ще здебільшого рукою людини, а саме індустрії повністю розвиненого автоматизованого способу виробництва, що сформувалася через сто років. Це ніби самодіяльність і самостійне виробництво природи, яке фізіократи вбачали у праці поля, перейшли на машинне устаткування. Як розумовий експеримент можна зробити зворотний переклад положення з «Економічних рукописів», в якому Маркс зображує промислове виробництво як самодіяльний, емансипований від робітника машинний процес, на мову фізіократів. Варто лише замінити слова «машина» та «машинне устаткування» словами «поле» і «земля», а робітника – на селянина:

Машина з жодного погляду не виступає як засіб праці окремого робітника. Її differentia specifica[27] полягає не в тому, щоб, як у випадку засобу праці окремого робітника, бути опосередкуванням діяльності робітника, спрямованої на об’єкт; натомість діяльність робітника радше визначена у такий спосіб, що вона опосередковує працю машини, її дію на сирий матеріал – наглядає і запобігає перешкодам у її роботі. Справа стоїть не так, як з інструментом, що його робітник перетворює на орган свого тіла, своєю майстерністю і діяльністю наділяє його душею, і вправність володіння ним залежить від віртуозності робітника. Натомість машина, якій в очах робітника притаманні майстерність і сила, сама є віртуозом, що наділений власною душею у вигляді діючих у машині механічних законів і для свого постійного саморуху споживає вугілля, масло і таке ін., подібно до того як робітник споживає їжу… Діяльність робітника, що зводиться до простої абстракції, зусібіч визначена і регульована рухом машин, а не навпаки[28].

Така емансипована від людини реальність продукції була немислимою для Адама Сміта з його антропоцентричним розумінням виробництва. Перш ніж стати теоретиком і пророком індустріального масового виробництва, він мав звільнитися від свого поняття ремісницького виробництва. Це сталося кружним шляхом, коли він звернувся до поняття поділу праці, яке постало для нього інструментом ліквідації ремісництва і уможливило уявлення щодо безособової праці, абстрагованої від окремої людини та її poiesis.

Іншим кружним шляхом стала проблема руху небесних тіл. Молодий Адам Сміт так зацікавився нею, що навіть написав книжку «Історія астрономії». Силі, що надає рух системі зірок і утримує їх разом, він дав назву «невидимий ланцюг», в якій легко впізнати прообраз пізніше викарбуваного ним терміна для позначення незалежних від волі окремої людини економічних процесів – «невидима рука». Однак чи не був шлях, що вів фізіократів через сільське господарство до модерної економіки, також кружним? І чи не починається нерідко шлях будь-якого авангарду там, де панують найвідсталіші відносини?

*

Урешті, час повернутися від продуктивного споживання до споживання як такого, тобто кінцевого споживання індивіда. Це навіть можна було б назвати подорожжю, яка тут добігає кінця. На початку маємо зустріч споживача та предмета споживання, так би мовити, віч-на-віч. Руками виготовлена річ відверто виявляє сліди свого індивідуального походження. Вона є посланцем, що найкоротшим шляхом доносить свою вість – poiesis виробника – до споживача. Усі троє говорять однією мовою. Непідробна ручна праця виробника потрап­ляє безпосередньо до рук адресата-споживача. Непідробна, оскільки ручна праця також є «продуктивним споживанням». Вона поглинається, абсорбується, асимілюється предметом і сама стає предметом. Вона не може