Читати книгу - "Речі і люди. Есей про споживання, Вольфґанґ Шивельбуш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цей золотий вік добігає кінця, як це було безліч разів описано й оплакано, з машинізацією та індустріалізацією виробництва. Робітника поглинає процес виробництва у великій промисловості, а споживача – процес споживання серійного масового продукту. Обидва перетворюються на малесенький додаток до потужного апарата. Фабрика й універсальний магазин – лише два протилежних кінця однієї і тієї самої справи.
Відносини між індустріалізованим світом товарів та індивідуальним споживанням слушно схарактеризувати модним поняттям «асиметрія». Замість зустрічі віч-на-віч споживач виходить на «дуель» зі своїм предметом споживання en masse[29], наче фалангою чи лавиною. Ба більше, він завжди зустрічається з окремим предметом, проте цей останній більше ніколи не постає як «індивідуум», а натомість постає як атом, часточка одноманітної серійної маси. Це радше нагадує рух транспорту, що складається не з людей, а з автомобілів. Проте в автомобілі, якщо придивитися, можна побачити водія, натомість предмет споживання за пильного розгляду все більше виглядає тим, чим він фактично і є: копією, одиницею масового промислового продукту. І копія вже не має на собі жодних відбитків людини.
Що більш розвиненою, механізованою, раціоналізованою та автоматизованою є техніка виробництва, то більш безособовими, безликими, «холодними» є виготовлені нею продукти-копії. Через дії економічного закону отримання найбільшого прибутку за найменших витрат змінюється також матеріальна консистенція продукту. Його «питома вага» меншає. З кожним підвищенням продуктивності вона стає легшою і дешевшою, тож зменшення цінності переходить у зростання неповноцінності – врешті, перетворюється на мотлох.
Цьому поступові немає кінця, оскільки дематеріалізація іде вперед безупинно і те, що вчора було мотлохом, сьогодні за найновішими критеріями постає як надійне, вагоме, майже шикарне. Індустріальна ностальгія знаходить притулок на блошиних ринках, цих заповідниках ошуканого масовим виробництвом споживача.
Використання та споживання продукту масового виробництва також переживає зміни. На прикладах з Ван Гога, Флобера та Гамсуна ми бачили, що відбувається з речами. Сліди використання, залишені користувачем на черевиках, є, так би мовити, фотографічним відбитком його особи: фіксацією його фізичної еманації в їхньому матеріалі[30]. Образно можна подати цей процес як перетікання власної рідини носія у його предмет.
Проте водночас цей потік рухається в протилежному напрямку. Адже тією мірою, в якій новісінькі, тільки-но з фабрики, черевики нога їхнього власника перетворює на уживані, їхня промислова одноманітність переноситься також на нього. У початковій незручності нового одягу і нових черевиків дається взнаки відмінність між індивідуальним тілом споживача і серійним тілом продукту. І коли після кількох днів розношення одяг перестає муляти, це означає, що тіло споживача стало ще трохи індустріалізованішим.
Слова Вірджинії Вульф про одяг (хоч і сказані з іншого приводу[31]) стосуються всіх промислово виготовлених предметів споживання: ми носимо й використовуємо його, але так само він носить і використовує нас. Одяг є подвійним агентом, за допомогою якого промисловість інфільтрується в найінтимніші царини життя людини. Як далеко заходить ця стратегічна мімікрія, показують промислові методи ностальгіфікації. Сліди вжитку, що раніше були слідами індивідуального споживача, сьогодні стали продуктом серійного виготовлення. Найпоширеніший приклад, мабуть, становлять потерті та поношені джинси.
*
І врешті, щодо сили споживання. Це поняття, якого не знайти в жодному словнику, сформулював у середині ХІХ ст. учень Гегеля, історик ідей, філософ, політичний і економічний мислитель Лоренц фон Штайн. Він був сучасником Маркса і так само зазнав відчутного впливу з боку тогочасної біології. Його термінологія так само насичена поняттями біологічного походження, як і у Маркса, коли він, наприклад, говорить про поглинання (Einverleibung) природних сил у процесі виробництва. Неологізм життя товарів (Güterleben), яким він свідомо заміняє «національну економіку» та «політичну економію», в жодному разі не є стилістичним свавіллям. Штайн має на увазі саме життя товарів. Товар, благо (Gut) для нього – на відміну від товару (Ware) у Маркса – це щось таке, буття чого не вичерпується його ринковою функцією. Він принаймні також несе на собі відбиток людини та її фізичної природи, веде «своє особисте життя у світі речей… як господарче тіло людини»[32].
Сила споживання – це те, що відбувається в процесі споживання між товаром і споживачем. Це своєрідний обопільний вплив, «дуель», у якій товар чинить певний опір, що його споживач, аби отримати задоволення від використання, має подолати. Характеризуючи товар як рівноправного партнера і супротивника людини у споживчих відносинах, Штайн говорить: «Така сила споживання має також окрему людину за свій предмет»[33].
Варто зауважити, що тут ідеться не про споживче виробництво, в якому виникає товар, а натомість про індивідуальне кінцеве споживання, в якому товар знищується задля користі споживача. Однак чи не перетворюється через це «продуктивне споживання» на «товар», зі свого боку, сам кінцевий споживач?
Цього хибного кола можна уникнути, якщо згадати про Альфреда Маршалла і його поняття кінцевого споживання як «негативне виробництво»[34], або, можна також сказати, як виробництво навпаки. Мається на увазі, що воно витягує або висмоктує корисність, яку виробництво раніше вклало в товар. Допомогти це уявити наочно можуть деякі живі пояснення Гастона Башляра щодо його психоаналізу матерії у книжці «Земля і мрії волі». Наведені в ній інсценізації відносин між матерією і «я» цілком можуть придатись як зображення актів продукції і споживання. Ключовим є поняття боротьби та вимірювання сил між предметом та «я». Формулювання на кшталт «матерія відкриває наші сили», «рівновага між нашою силою і опором матерії», «провокація матерії», «лють матерії», «боротьба проти речовин» («la matiére nous révèle nos forces», «l’équilibre de notre force et de la resistance de la matière», «provocation de la matère», «colére de la matière», «matière domptée», «combat contre les substances») навіюють думку про силове зіткнення, що, однак, водночас спрямоване на досягнення глибокої єдності. Хіба слова про акти pénétration matérielle[35], за яким слідують intimités du sujet et de l’objet (qui) s’échangent[36]; [37], не натякають відверто на еротичний бік споживання. Саме звідси походить давнє кліше щодо розніження та знесилення, яке спричиняє споживання предметів розкоші. Тут між матеріальним благом і людиною, що його використовує-споживає, відбувається біологічна подія, яку можна порівняти з поїданням-асиміляцією, і, врешті, похідний від останньої як первинного типу процес асиміляції товару.
А тому логічно доповнити економічні поняття споживчої вартості та мінової вартості поняттям асиміляційної вартості. Як і поняття споживчої вартості, воно стосується фізично-матеріальної сторони економічного предмета і має на меті схарактеризувати фізичний процес споживання. Воно запитує про те, як споживання обіймає і змінює ці дві сторони – споживача і товар. Воно позначає ту міру, якою ці двоє учасників
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Речі і люди. Есей про споживання, Вольфґанґ Шивельбуш», після закриття браузера.