Читати книгу - "Едем, Станіслав Лем"

люка сипався ґрунт, час від часу темні, з масним полиском грудки скочувалися поверхнею невеликого осипу аж у коридор.

Усі відступили туди, бо в шлюзі не було вже де й сісти; Координатор та Інженер зіскочили вниз останніми.

— На яку глибину в ґрунт ми могли ввігнатися? — півголосом запитав Координатор Інженера.

Вони йшли поруч коридором. Далеко попереду швидко рухалася пляма світла, — Інженер віддав рефлектор Хімікові.

— На яку глибину, питаєш?.. Це залежить від дуже багатьох чинників. Тагерссен увігнався в грунт на вісімдесят метрів.

— Так, але ми знаємо, що залишилося від ракети й від нього!

— А той зонд на Місяці? Щоб його витягти, довелося пробивати у скелі штольню. У скелі!

— На Місяці пемза...

— А звідки можемо знати, що тут?

— Ти ж сам бачив. Ця порода схожа на мергель.

— Біля самого люка, а далі?

З інструментами справи були дуже кепські, їхній корабель, як і всі інші кораблі далекого радіуса польоту, був оснащений подвійним комплектом автоматів та дистанційно керованих напівавтоматів для різних видів робіт, у тому числі на поверхні, яких можуть потребувати різноманітні планетні умови. Однак ці пристрої зараз не функціонували, і без подачі струму нічого було й думати про те, щоб привести їх у рух; єдиний великий екскаватор, яким рухав атомний мікрореактор і який вони мали в розпорядженні, теж потребував електроенергії для запуску. Хоч-не-хоч довелося вдатися до найпримітивніших знарядь — лопат та кирок. Їх на кораблі, звичайно, не було, а щоб виготувати їх, потрібні були час і матеріали. Після п’яти годин напруженої праці екіпаж повертався коридором до шлюзу, несучи три розплющені й загнуті на кінцях мотики, два сталевих ломи і волочачи великі листи бляхи, що мали прислужитися зміцненню стін тунелю. Крім відер, для перенесення ґрунту пристосували кілька великих пластикових коробок, прикріпивши до них із двох боків короткі алюмінієві трубки замість ручок.

Із моменту катастрофи минуло три чверті доби, і всі вже падали з ніг від утоми. Лікар вирішив, що треба поспати бодай кілька годин. Але спершу необхідно було приготувати хоча б тимчасові постелі, бо койки в спальних приміщеннях, наглухо прикріплені до підлоги, тепер стояли вертикально. Щоб відкрутити їх, довелося б довго з ними поморочитися, отож до бібліотеки (майже половину книжок ще до цього винесли в коридор) постягували надувні матраци, і всі покотом лягли на них.

Незабаром з’ясувалося, що, крім Хіміка й Інженера, ніхто не спроможний заснути. Довелося Лікареві встати і піти з ліхтариком шукати снодійне. Це зайняло в нього майже годину, бо шлях до медпункту треба було пробивати через маленький тамбур, завалений купами потрощених приладів й аналітичних посудин, що повивалювалися зі стінних шаф і перекрили доступ до дверей. Нарешті — його наручний годинник показував четверту годину ранку бортового часу — снодійні таблетки було роздано, ліхтар погашено, і незабаром спокійне дихання виповнило темне приміщення...

Усі прокинулися несподівано швидко, за винятком Кібернетика, який прийняв надто велику дозу снодійного й був наче п’яний. Інженер знову поскаржився на гострий біль у плечі, й у цьому місці Лікар виявив болючу пухлину — мабуть, Інженер пошкодив собі суглоб, коли вовтузилися з важелями люка.

Настрій у всіх був похмурий. Майже ніхто не розмовляв, навіть Лікар. До решти харчів у шлюзі дістатися так і не вдалося, бо на дверцятах шафи зі скафандрами височів величезний горб осипу, отож Фізик та Хімік ще раз подалися до кухонного складу й повернулися звідти з бляшанками консервів. Була десята година, коли заходилися копати тунель.

Робота посувалася черепашачим темпом. В овальному отворі люка не можна було як слід розвернутися, передні розбивали мотиками спресовані брили ґрунту, а ті, котрі стояли позаду, відносили їх у коридор. Трохи перегодя вирішили викидати ґрунт до навігаційної рубки поряд, тим більше, там не було нічого такого, що могло б їм знадобитися найближчим часом.

Через чотири години навігаційну рубку по коліна засипали вийнятим ґрунтом, а довжина тунелю сягала заледве двох метрів. Мергель був щільний, не те, щоби твердий, але вістря ломів і мотик застрягали в ньому, а залізні стержні, на котрі надто сильно натискали люди, які працювали з неабияким завзяттям, гнулися; найкраще орудував сталевою мотикою Координатор.

Інженер потерпав, щоб «земляна» стеля не почала осідати, й пильно стежив за тим, аби її старанно кріпили. Надвечір, коли вимащені глиною люди сіли підкріпитися, тунель, що вів од люка стрімко вгору, з нахилом майже сімдесят градусів, заглибився в ґрунт заледве на п’ять з половиною метрів.

Інженер іще раз зазирнув до колодязя, крізь який можна було дістатися на нижній ярус, де за тридцять метрів від головного люка ближче до корми був вантажний люк, однак побачив тільки чорне дзеркало води; вона піднялася вище, ніж учора, — мабуть, іще якась цистерна протікала і її вміст поволі просочувався сюди. Вода — Інженер одразу виявив це за допомогою невеликого лічильника Гейгера — була радіоактивна, отож він наглухо зачинив колодязь і повернувся до товаришів, нічого не сказавши їм про своє відкриття.

— Якщо все піде гаразд, то ми виберемося звідси завтра, якщо ж гірше — через два дні, — оголосив Кібернетик, випиваючи вже третій кухлик кави з термоса.

Усі дуже багато пили.

— Звідки знаєш? — здивувався Інженер.

— Передчуваю.

— Він володіє інтуїцією, якої позбавлені його автомати, — засміявся Лікар.

Настрій у нього дедалі поліпшувався. Коли в тунелі його змінювали інші, він гасав відсіками корабля, у результаті чого екіпаж збагатився двома магнітноелектричними ліхтариками, машинкою для підстригання волосся, вітамінізованим шоколадом та цілим стосом рушників. Усі були вимащені глиною, комбінезони рябіли плямами й патьоками, ніхто, звичайно, не голився, бо не було електрики, а машинкою для підстригання, яку приніс Лікар, знехтували. Сам він теж, зрештою, не користувався нею.

Увесь наступний день було затрачено на копання тунелю; навігаційну рубку майже до стелі заповнили вийнятою породою, й ставало дедалі важче висипати її через двері. Дійшла черга до бібліотеки. Лікар мав щодо цього певні сумніви, але Хімік, у парі з яким він використовував змайстровані з листа бляхи ноші, нітрохи не вагаючись, висипав купу мергелю на книжки.

Вихід з тунелю відкрився зовсім несподівано. Щоправда, Фізик запевняв, буцім ґрунт став уже сухішим і не таким щільним, однак інші не підтвердили цього його спостереження. Мергель, який вони відносили в глиб ракети, весь час здавався їм однаковим. Інженер і Координатор, котрі змінили товаришів, саме взяли знаряддя, що зберігало тепло чужих долонь, і завдали перших ударів по