Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Розділ. 3.

Сьогодні мій ранок розпочався з невимовної головної болі і думок про…нього. Ні, це був не сон. Влад в лікарні, і я відчувала свою частку вини. Я майже не вірила в те, що доля колись мені посміхнеться і влаштує з ним зустріч. Правда, не таку як я уявляла, але все ж…

Піднявшись з ліжка повільними кроками я попленталась на кухню. Відкрила шафку і дістала невелику коробку з ліками. Знайшовши потрібну таблетку швидко проковтнула запиваючи водою. О, так набагато краще.

На сьогодні я заборонила собі думати про Влада. Врешті решт життя продовжується. В мене і досі в планах будувати кар’єру та думати про майбутнє. Швидше за все в нього вже давно дружина є і двоє дітей на додачу. Такі красені точно не бувають самотніми. На цій думці я роблю паузу і переключаюся на інше, не менш важливе.

Я дуже хотіла влаштуватися на роботу і саме сьогодні повинна прийти на співбесіду в Інвесткапітал. Чорт, я ж зовсім про неї забула.  Вчорашні події добряче потрясли мою свідомість зовсім викидаючи з голови сьогоднішні плани. Зиркнувши на годинник, я розумію, що часу обмаль і потрібно поквапитись.

Я миттю помчала в душ, привела себе в порядок, волосся зібрала у високий хвіст, одягла білу стриману блузу і коричневу спідницю-олівець. Взуття вирішила підібрати консервативне і мій погляд впав на коричневі туфлі на невеликій платформі. Ніби, непоганий образ для першої співбесіди.  Звичайно я могла не ускладнювати собі життя і влаштуватися юристом на фірму батька, але я твердо вирішила, що хочу досягти всього самостійно. Мені хотілося йому довести, що я більше не потребую його грошей, і сама взмозі себе забезпечити.

Батько перечити не став. Але наші стосунки з ним загострились.

Погода була напрочуд чудовою. Сонячне проміння огорнуло мене своїм теплом, а легенький вітерець ніжно лоскотав обличчя. 

Я була на порозі нового життя, а ще на порозі головного офісу компанії Інвесткапітал. Співбесіда була призначена на 10:00 і я ледве не спізнилася. Ноги поспіхом дріботіли по бруківці минаючи високі сходинки.  Я на мить зупинилася, перевела дихання переконуючи себе, що все добре і мені обов’язково  вдасться отримати цю посаду.

Секретарка провела мене до мого майбутнього керівника. Я старалася триматися впевнено і не нервувати. Мені ставили питання, які стосувались безпосередньо юриспруденції, і я, на подив собі, чітко відповідала на них. Ну а що? В мене червоний диплом як не як.

 От тільки практики в мене зовсім не було. Відсутність досвіду ледь не зіграло зі мною злий жарт. Та я запевнила директора Інвестсткапіталу, що впораюся з будь-якими завданнями, тільки б мені дали шанс спробувати. Це було самовпевнено і ризиковано, але я дуже хотіла отримати роботу саме в цій престижній фірмі.

Євген Вікторович вагався, але все ж таки схвалив мою кандидатуру. Мені це вдалося і з завтрашнього дня я працюю юристом в Інвесткапіталі. Це не могло не радувати, і я відчула неабияке полегшення та приплив нових сил. Приємно було усвідомлювати, що я чогось таки варта. Але було ще дещо, чого я не могла ніяк викинути зі своєї голови.

Як він там? Чи є в нього якісь родичі, чи, можливо, дружина? Невже я так просто зможу покинути його і навіть не поцікавлюсь чи він живий? Це було б надто жорстоко.

Ні, я так не можу. Не зможу я спокійно спати і не відаючи нічого. Поїду. Переконаюсь, що все гаразд і більше ніколи не буду втручатися в його життя.

А якщо все погано? Що тоді? Хвиля страху накрила мене з головою. Не хотілося вірити, що він все ще не прийшов до свідомості, але впевненості, що все гаразд, також не було.

А ще мені дуже хотілося його побачити. Це, мабуть була чи не найвагоміша причина, щоб без роздумів рвонути в лікарню. Я зібралась з думками і набрала номер служби таксі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍