Читати книгу - "Горіхова шкатулка"

139
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 42
Перейти на сторінку:
відчинені, він стоїть, переступивши через поріг, а ми з нею — просто в передпокої. Клод має прийти за п’ятнадцять хвилин. Іноді він приходить раніше. Тому Труді стривожена, але намірилася мати сонний вигляд. Вона стоїть на яєчній шкаралущі. Квадрат масного паперу, що колись огортав кусень вершкового масла, зачепився за її сандалю й засмальцював їй пальці. Скоро вона в жартівливій формі переповість це Клодові.

Батько каже:

— Слухай, нам справді треба поговорити.

— Так, але не зараз.

— Ми весь час відкладаємо.

— Я не можу тобі передати, яка я втомлена. Ти не уявляєш. Мені просто треба лягти.

— Звісно. Тому я й думав переїхати назад, щоб я міг...

— Джоне, будь ласка, не зараз. Ми це вже проходили. Мені треба більше часу. Спробуй поставитися з розумінням. Я виношую твою дитину, ти не забув? Зараз не час думати про себе.

— Я не хочу, щоб ти була тут сама, коли я міг би...

— Джоне!

Я чую, як він зітхає, обіймаючи її настільки міцно, наскільки вона дозволяє. Тоді я відчуваю, як її рука висовується, щоби взяти його за зап’ястя, як я розумію, обережно уникаючи його вражених долонь, розвернути його та м’яко підштовхнути до вулиці.

— Милий, будь ласка, йди вже.

Пізніше, коли мати лягає, сердита й виснажена, я заглиблююся в головне питання. Що це за буття? Чи великий Джон Кернкрос — наш посланець до майбутнього, різновид чоловіка, що покладе край війнам, грабунку й рабству і стане рівний і турботливий до жінок світу? Чи всяке бидло втопче його в забуття? Побачимо.

Три

Хто він, цей Клод, цей крутій, що втисся між моєю родиною та моїми надіями? Я якось це почув і запам’ятав: «благуватий мугир»[7]. Мерхнуть мої широкі сподівання. Його існування заперечує моє законне право щасливо жити в турботі обох батьків. Якщо тільки я не розроблю якогось плану. Він заворожив мою мати й вигнав мого батька. Його інтереси не можуть бути моїми. Він мене розчавить. Якщо, якщо, якщо не — зникоме слово, примарний знак відверненої долі, маленький і тоненький ямб надії, що меркотить, пропливаючи моїми думками, як мутна пляма у склистому тілі ока. Лише надія.

І Клод, як мутна пляма, заледве реальний. Навіть не колоритний пройдисвіт, ні краплі усмішливого халамидника. Ні, його тупість межує з геніальністю, його несмак перевершує винахідливість, його банальність вигострена, як арабески Блакитної мечеті. Ось чоловік, що безперервно висвистує — не пісні, але телевізійні заставки, рингтони, що оживляє свій ранок нокіївським знущанням із Тарреґи. Чиї повторювані ремарки — безглуздий, безсилий слинявий струмок, чиї збіднені речення помирають, як курчата без матері, згасаючи ні за що. Хто миє своє причандалля в тій самій раковині, де мати миє обличчя. Хто думає тільки про одяг і автівки. І разів сто казав нам, що ніколи не купив би або навіть не сів би за кермо такої, або такої, або гібриду між, або... або... Що він купує костюми тільки в цьому, ні, то Мейфер-стріт, а сорочки в отому іншому, а шкарпетки у, він не може згадати... Якби ж тільки... але. Ніхто більше не закінчує речення на «але».

Цей черствий, непевний голос. Усе моє життя я терпів подвійні тортури його висвистування та його розмов. Я був позбавлений його вигляду, але й це скоро зміниться. У тьмяно освітленій кривавій пологовій кімнаті (Труді вирішила, що він, а не мій батько, має бути там присутній), коли я вийду нарешті його привітати, мої питання залишаться такі самі, хоч би якої форми він набув: що моя мати робить? Чого вона може хотіти? Чи Клод покликаний проілюструвати непоясненність еротичного потягу?

Не всім відомо, як це — мати за кілька дюймів від свого носа член, що належить суперникові вашого батька. На цій пізній стадії вони мали б утримуватися з поваги до мене. Цього вимагає як не клінічна оцінка, то ґречність. Я заплющую очі, скрегочу яснами, я беру себе в руки у маткових стінках. Ця турбуленція струсила би крила з боїнга. Мати підганяє свого коханця, підстьобує його своїми ярмарковими зойками. Смертельний атракціон! Щоразу, на кожен хід поршня, я здригаюся від страху, що він проб’ється наскрізь і натягне мій м’якокостий череп, і засіє мої думки своєю суттю, рясною піною своєї банальності. Тоді, з ушкодженим мозком, я думатиму й розмовлятиму, як він. Я буду сином Клода.

Але краще бути ув’язненим у безкрилому боїнгу, що вертикально падає посеред Атлантики, ніж запрошеним на ще один творчий вечір із його прелюдією. Ось він я, у передньому ряді партеру, незграбно посаджений догори дриґом. Це мінімалістична вистава, прохолодно-сучасна, в чотири руки. Сцена повністю освітлена, і ми бачимо Клода. Але роздягати він збирається самого себе, а не мою мати. Він акуратно складає одяг на стільці. Його нагота приголомшує так само мало, як костюм бухгалтера. Він походжає спальнею, в глибині сцени, на авансцені, голий у м’якій мжичці свого монологу. Рожеве мило на день народження його тітці, котре він матиме повернути на Керзон-стріт, сон, який він бачив, але майже повністю забув, ціна на дизель, а таке відчуття, ніби вівторок. Але ні. Кожна прекрасна нова тема зводиться зі стогоном на ноги, хитається, тоді падає на наступну. А моя мати? На ліжку, між простирадлами, частково одягнена, цілковито уважна, з угуканням і підбадьорливим киванням напоготові. Помітний тільки мені вказівний палець під покривалом згинається над скромним носиком її клітора й на солодкі півдюйма вкладається всередину. Вона ніжно його погойдує, поступаючись повністю і пропонуючи свою душу. Я гадаю, це має бути чарівно. Так, мурмотить вона крізь зітхання, вона також сумнівалася щодо мила, так, її сни також швидко втікають від неї, вона теж думає, що вівторок. Нічого про дизель — маленька ласка.

Його коліна придавлюють невірний матрац, який ще нещодавно тримав мого батька. Вправними великими пальцями вона підчіпає й скидає трусики. Входить Клод. Іноді він називає її своєю мишкою, що їй, здається, подобається, але жодного поцілунку, ні доторків ні до чого, ні пестощів, ні муркотіння, ні обіцянок, ні любовних облизувань, ні грайливих фантазій. Тільки пришвидшений скрип ліжка, доки нарешті мати не займає своє місце на смертельному атракціоні й не починає кричати. Можливо, ви знаєте цю старомодну ярмаркову розвагу. Атракціон розкручується та пришвидшується, і центробіжна сила пришпилює вас до стіни, поки підлога запаморочно падає донизу. Труді крутиться швидше, її обличчя розмивається на полунично-вершкову пляму із

1 ... 4 5 6 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Горіхова шкатулка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Горіхова шкатулка"