Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

4. Столик на чотирьох

В цей момент до нас підійшов офіціант, який ніс два стільці щоб доповнити місце до нашого столику на двох. За ним йшов Беннет з двома книгами меню. Коли наші нові знайомі сіли за столик й почали вивчати меню ми з Мартіном ще раз переглянулись, і я ще раз переконалась, що він не в захваті від того, що наша компанія стала більшою.

- Я пропоную відсвяткувати нашу зустріч шампанським, - промовив Беннет не відриваючи погляду від сторінок меню.

- О, любий, мені подобається твоя ідея, - зраділа Мелоді.

До цього моменту ми з Мартіном вечеряли без спиртного. Він з самого початку повідомив мене, що не п’є й навіть розказав мені невелику лекцію про шкоду спиртного на організм. Сперечатись мені з ним не хотілось, та й пити наодинці – не про мене, тому ми замовили безалкогольні коктейлі.

- Ні, дякую, ми не п’ємо. – Мартін сказав це настільки самовпевнено наче був переконаний, що я дотримуюсь такої ж думки. Чи можливо те, що я не сперечалася з ним про шкоду алкоголю наштовхнуло його на те, що я теж не п’ю.

Але в цій ситуації мене насторожило інше, річ була зовсім не в напоях. А в тому, що цей чоловік вирішив все за мене навіть не спитавши моєї думки. Після минулих відносин з Джошем коли я уступала, закривала очі на свої бажання та примхи, робила все щоб бути покірною та слухняною як він про те мріяв, що я отримала? Він проміняв мене на відчайдушну офіціантку прикрашену з десятком татуювань. О ні! Після тих відносин я вирішила для себе, що більше не дозволю жодному чоловікові приймати за мене рішення й нехтувати моїми бажаннями. А Мартін взагалі для мене чужа людина. Ми тільки-но познайомились, а він вже таке робить.

Мене це розізлило не аби як, тому навіть не мавши наміру пити сьогодні я відповіла:

- А я б не відмовилась, - і з докором подивилась на свого сьогоднішнього кавалера. Він все зрозумів з мого погляду й винувато опустив очі.

Але потім щоб виправити своє становище подивився на Беннета та промовив:

- Ну трохи можна, - він старався не дивитись на мене, і напруга в повітрі ставала більш відчутною.

- Чудово, - радісно відповів Беннет та покликав офіціанта.

Поки вони робили замовлення, ми з Мартіном ігнорували погляди один одного. Чомусь його слова змусили мене відчути весь той біль, що я намагалась заглушити в собі після розриву з колишнім. Звичайно, Мартін не має жодного відношення до тих відносин, але я була ображена, що він несвідомо змусив мене знову відчувати себе пустим місцем.

- Зараз буде значно веселіше, - слова Беннета вирвали мене з моїх думок, але на цей раз я навіть була вдячна йому за це. Я підняла очі й побачила, що він дивиться на мене наче його слова були адресовані лише мені.

І мабуть цього разу я відчула якийсь зв'язок з ним, ніби за цим столом він був мені найбільш цікавою людиною. Адже ні до його супутниці, ні до Мартіна я не мала ніякої симпатії.

- Скільки часу пройшло з тих пір як ми бачились востаннє? – продовжив Беннет не зводячи з мене своїх темних очей, - ти дуже вродлива та жіночна. Я радий, що зустрів тебе сьогодні.

Мелоді ледь помітно скривилась від його слів, а він продовжував грати роль мого шкільного приятеля, і було важко прийняти той факт, що його слова це лише гра. Він дуже гарний актор й непогано бреше, а от що робити мені я не знала. Треба було продовжувати цей спектакль. Але десь в глибині душі мені хотілось, щоб ми з ним насправді були старими знайомими.

- Так, дуже несподівана зустріч, - промовила я й різко змінила тему, оскільки його компліменти змусили мене червоніти, - … як ви з Мелоді познайомились? Я звичайно знаю, ти вмієш знайомитись в найнесподіваніших місцях, тому впевнена, що ваша історія повинна бути цікавою.

Я сама здивувалась наскільки саркастично це прозвучало, адже я натякала на наше з ним знайомство в коридорі ресторану.

- О, любчику, давай я розповім?, - оживилась Мелоді. Беннет лише кивнув головою явно не зацікавлений в даній темі, тоді вона продовжила, - це було в нічному клубі. Я тоді святкувала своє день народження, а Беннет цілий вечір не зводив з мене очей. Це було так чарівно! Як тільки я його побачила, я зрозуміла, що це справжнє кохання… - я перестала її слухати як тільки відчула на собі пронизливий погляд. Повернувши голову я помітила як Беннет з неприхованою цікавістю розглядав мене. І знову його погляд вириває мене з реальності… Мелоді не переставала щось розповідати, але я вже не чула її. Я вчепилась поглядом в Беннета так само як і він в мене. Мені так хотілось дізнатись його думки. Можливо зі сторони це виглядало наче гра, хто перший з нас відвернеться. І в якийсь момент я відчула себе некомфортно через цей пристрасний погляд, що намагався заглянути мені в душу.

Я відчула руку на своїй спині, і цей дотик вирвав мене з полону темних очей. Я подивилась на Мартіна, який сидів праворуч від мене, він посміхнувся в відповідь на мій розгублений погляд і тут я зрозуміла, що це його рука на моїх плечах. В якійсь мірі це було смішно та кумедно, адже я розуміла, що зараз за цим столом два чоловіки боряться за мою увагу, до того ж незнайомі мені чоловіки, яких я знаю не більше години. Але сам факт, що я їм обом небайдужа тішив мене. Це змусило мене посміхнутись, але залишатися в руках Мартіна я не збиралась. Тому я легенько поправляючи прядку волосся відсторонилася від нього, зробивши вигляд, що уважно слухаю Мелоді.

- … і тепер я розумію, що це доля нас звела разом, - сяючи від своєї розповіді продовжувала Мелоді, - а знаєте… я тільки зараз зрозуміла, що зараз Беннет знайомить мене зі своїм минулим життям. Це якось так хвилююче.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍