Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук

Читати книгу - "Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук"

73
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 26
Перейти на сторінку:
мати контроль над такими речами. І, замість сказати Алісі комплімент, щось у роді «розкрач, серденько, ноги», я визвірився на неї:

— Чого ти шкіришся до мене, як повія! Що ти робиш у моєму ліжку?!

Не можу сказати, що моя репліка подобалася Алісі. Але вона не дала мені по писку, а тільки посмутніла й далі дивилася на мене голубими очима.

— Чи скажеш ти мені, нарешті, що ти робиш у моєму ліжку?

— Ти хотів мене в ліжку, саме в такому вигляді.

— Так, але я не зношу, коли події випереджують мої бажання!

— Що ти маєш на думці?

— Ти читаєш мої бажання, ще заки я сам усвідомлюю їх. Тоді я опиняюся перед доконаним фактом і почуваюся як дурень.

— Якщо тебе це не влаштовує, то я заберуся! — нарешті образилася Аліса.

— Я не казав, що це не влаштовує мене! Навпаки, я дуже влаштований, задоволений і розпалений. Але я люблю заздалегідь казати жінці, що робити.

Аліса не відповіла навіть на мої дорікання, а тільки широко розкинула ноги. І я, розлючений, кинувся на неї.

Так почалося моє щасливе життя з Алісою.

4. Життя з Алісою повне вибоїн і ям

Я людина ліберальна і з легким нахилом до богемізму. Але філософія навчила мене інтелектуальної дисципліни. А це значить, що люблю встановляти кожну деталь щоденної рутини. І жінка, яка живе зі мною, мусить вкладатися в мій розпорядок. Мусить знати, що мені не можна приносити до ліжка сніданок, бо я люблю довго поспати. Мусить знати, що полуденок треба ставити на стіл точно о дванадцятій годині, а обід о п'ятій, бо точно о шостій я йду до корчми. Коли опівночі приходжу назад додому, вона повинна роздягнути мене й повести до ванни, наповненої приємно теплою водою. А найголовніше, повинна знати, коли розкрачувати ноги, а коли стискати їх, тобто повинна відчувати мої сексуальні потреби й неспроможності. Життя — це наче гра на арфі. Коли пропустиш одну ноту або вставиш зайву, то ціла мелодія летить шкереберть.

Аліса ж тільки те й робила, що пропускала цілі серії нот або впихала свої, цілком дисонансні. Правда, вона не завжди поводилася так неприємно. Бували вечори, коли я обожнював її, -

ставив на п'єдестал, тобто на стіл і возвеличував: лизав їй ноги, литки, стегна і там трохи вище. У такі вечори вона роздягала мене з захопленням, а не з неохотою, як звичайно, начеб відбувала неприємну повинність. У такі вечори, кажу, вона ніжно пестила моє тіло й полоскала його розпущеним волоссям, наче золотими хвилями. А у ванні обмазувала мене піною з мила, лягала на мене зверху і впихала мого члена у свою стать. О, яка благодать! М'яка піна, ще м'якша Аліса і обвогчена м'якою рідиною стать, яка вібрувала і приємно стискала мого члена. Я певний, що ні в раю, ні в небі нема таких божественних щедрот!

Але такі вечори траплялися зрідка, — коли Алісу окутувало еротичне запаморочення. Звичайно ж вона робила тільки те, що нервувало й лютило мене. Останньої суботи, наприклад, я перебрав трохи в корчмі й дуже довго блудив по містечку, заки добрався до свого помешкання. Коли відімкнув двері, а це взяло мені з півгодини, і зайшов до вітальні, там було, як звичайно, освітлено. Але голої Аліси у вітальні не було. Я доплентався якось до лазнички, думаючи, що вона чекала на мене у ванні, наповненій теплою водою. Але ванна була порожнісінька, ні натяку на теплу воду в ній не було. Це мене неабияк обурило! Що вона собі гадала? Що може отак собі, ні з сього ні з того, занедбувати свої любовні обов'язки? Підтримуючися за меблі, я дійшов до спальні й, звичайно, як треба було сподіватися, застав Алісу в ліжку: вона преспокійно й солодко спала собі. Такого я не міг дозволити! Розлючений, я кинувся на неї й почав торсати її оголене плече.

— Не заважай мені спати, — простогнала Аліса і відштовхнула мене ліктем.

— Якщо я дозволю тобі спати, то як ти мене роздягнеш і поведеш до лазнички? — поставив я риторичне питання, гордий тим, що мій розум навіть у найкритичніших обставинах працював логічно.

— Роздягайся сам.

— Як я можу сам роздягнутися?

— А ти не маєш рук?

Я не міг стерпіти такої сирої нелогічности:

— Ти чудово знаєш, що я маю руки! — кричав я, задихаючись від люті.

— То вживай їх.

— Ти також чудово знаєш, що мої руки не завжди підпорядковуються мені!

Вона тільки позіхнула у відповідь і натягнула на плече ковдру. Така її поведінка ніяк не влаштовувала мене, але що я міг зробити в такому стані, як я був? Та все-таки я вирішив вживати свої руки, як вимагала Аліса. Мені пощастило зняти з ніг черевики, але далі нічого не виходило. Тож, зодягнений, я поліз до ліжка. Але й такий компроміс не подобався Алісі. Вона зіпхала мене колінами на підлогу, де я й проспав до ранку. Можете собі уявити, як на другий день мені боліли кості!

Такі припадки, а вони траплялися майже щоденно, вибивали мене з нормального порядку речей. Я лютився, бігав по вітальні й викрикував. Аліса, не можучи зносити мене, зникала з мешкання. У такому настрої я не усвідомлював, коли вибивала дванадцята година та що я нічого не їв на полуденок. Щойно коли починало сутеніти, я відчував нестерпний голод і йшов до забігайлівки за рогом на віденські шніцелі. Зрозуміло, що я приходив до корчми значно пізніше, ніж звичайно. Шинкарка Ліза, думаючи, що мені притрапилося щось лихе, хвилювалася, переживала, а коли я являвся, вітала мене зі сльозами в очах. Та й мої компаньйони не були щасливі — вони ж чекали на ту першу плящину від полудня.

Та передучора трапилося ще гірше. Пополудні Аліса пішла до міста й повернулася щойно перед шостою годиною. Рознервований, я крокував ціле пополуднє по вітальні й не усвідомлював, яка була година, то й не пішов вчасно до забігайлівки на вечерю. Тепер же час було йти до корчми, а я від полудня не мав нічого в устах. Мене кинуло в подвійний шал ще й те, що вона прийшла вистроєна, мов пава: в новій темно-зеленій плюшевій суконці і в туфлях з крокодилячої шкіри. Вона не тільки занедбувала мене, а й розтрачала мої гроші! Ми сварилися з нею понад годину. Щойно коли надворі зовсім стемніло, я опам'ятався й побіг до корчми. Співчуваючи своїм компаньйонам, та й собі, я того вечора купив четверту пляшку.

1 ... 4 5 6 ... 26
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук"