Читати книгу - "Ілюзія подолання, Мілена Христич"

Зі світлим волоссям і очима , чи то блакитними чи то сірими, він наче сидів за столом та просто уважно дивився на неї…

Він ще щось говорив…

Кіра в цей момент відчувала , наче знаходиться між двох світів 

Тут і деінде…

Що відбувається- встигла подумати вона…

І тепер почула і його голос :

Ти зв’язалася зі мною…

Що - Кіра не зовсім була впевнена , що сама свідомо прагнула з кимось зі”язатися. - Мова йде про телепатичний зв'язок ? 

Так, телепатичний ..

Але я тебе зовсім не знаю…- просто сказала Кіра…

Але ж і я не знаю тебе…

Кіра втім увійшла в мансарду. Це була затемнень кімната доволі велика , під стінами стояли шафи та комоди , заповнені - вона знала - сімейним архівом : документамт та фото…

Вона присіла , здавалось зовсім без сил , на невеликий диван.  Також тут були старі садові меблі : меблі та пару плетених фотелей, крісло - качалка ..

Кіра стисла пальцями скроні…

Але нудота не проходила. Тоді вона поклала голову на поруччя та витягнула ноги…Відразу стало легше , але вона й сразу заснула…

Їй щось наснилось…Короткі сни змінювали один одний…Вона не могла вловити суть…

Вона бачила якісь міста , потім картинка змінювалась і вона бачила навпаки морський безмежний простір і навіть відчувала солону свіжість на обличчі потім картинка змінювалась знову і Кіра наче йшла лісом гігантських секвой , крізь які просвічувало сонячне проміння…потім якісь люди що чи то йшли їй на зустріч чи то навпаки наче удалялись від неї…на відстані витягнутої руки виростали чудернацькі велетенські квіти та пурхали чи то колібрі чи то яскраві метелики..

Кіра не знала , скільки це продовжувалось , але раптом вона все таки прокинулась..

Але обличчя хлопця нікуди не зникло…

Тоді Кіра подумки спитала :

Що це було?

Я не знаю, - почула. - Це ти мені розкажи…

Як тебе звуть? 

Мет Рай ..- сказав він .

А я - Кіра …Де ти знаходишся ?

На Противоземлі…

І тут Кіра зрозуміла, що яка вона не є обізнана з мапами зоряного неба , а про Противоземлю ніколи не чула…

Де це? 

На це Мет Рай промовчав та якийсь час думав ..А потім і сам спитав

А ти де ?

Я то на Землі…- впевнено сказала Кіра …

Значить це правда…- сказав Мет Рай сам до себе…

Правда про що?

Ми знали , що ви є…Чи знали ви про нас?

Ні, - Кіра зрозуміла , що Мет Рай говорить про їх планету..- І що значить : ми знали що ви є…

Раптом Кіра відчула наче на неї наважилась важкість усієї атмосфери. Вона відчула як повільно сідає сонце , як велично змінюються кольори неба і кімната сповнюється вечірнього тонкого пилу та тепла ..того що згущається перед нічною прохолодною…

…

Тут на Землі літній вечір приходив тихо і ніжно. Скоро за вікном почнеться звичайний нічний концерт : це цикади та нічні лягушки радіють своєму недовгому життю…

Потім почула тихий голос Мет Райя

Красиво…- просто сказав він

Ти бачиш?

Бачу , те що ти показуєш, ну тобто сама бачиш у своїй уяві…

Кіра замовкла і задумалась 

І давно ти слідкуєш ?

Ні, зовсім ні ..- сказав він…

А як це припинити?

Не знаю…Але схоже , ми створили в нору…

Яку ?

Кролячу…

Кіра щось чула про цю теорію .

Це щось з квантової фізики…

Ага, - просто сказав Мет Рай…

Тоді розкажи щось про Противоземлю…

Мет Рай задумався …

А Кіра вирішила разом з тим потихеньку пошукати чіп з щоденниками у шафах. Присутність Мет Райя їй не заважала …

Але цікаво було дізнатись про іншу планету…

Кіра потихеньку порпалася у шафах, відкриваючи дверцята та шухляди одну за одною, сдуваючи тонкий шар теплого пилу зі стосів конспектів та підручників…

В цей час вона слухала тиху розповідь Мет Рая…

Він описував Противоземлю і говорив про те, яка вона тиха та прекрасна, як на ній затишно та які гармонійні на ній живуть люди ..

Люди , - спитала Кіра…

Так..ми теж люди…Такі люди…

Нарешті через пів години пошуків Кіра відкрила одну зі скриньок і побачила те, що шукала…

Чіп з записами голосового щоденника…Такими вже майже ніхто не користувався…

“ Де ж взяти пристрій , щоб послухати щоденник” - подумала Кіра 

Пристрій , - спитав Мет Рай.

Вибач, забула , що ти чуєш…Пристрій , щоб послухати голосовий щоденник. Таких вже мабуть ніде не знайдеш…Треба чоловіка спитать…

Чоловіка…- тихо повторив Мет Рай…

Так, чоловіка…Я доросла заміжня жінка. У мене самої діти є…Сину - дванадцять. А доньці - сім…

Діти… чоловік…космобіологія …цікаві небезпечні експедиції…

Буває , - засміялась Кіра.

…

А ти, - спитала вона , крутячи в пальцях чіп …

Я - студент…

Що за спеціалізація ..Ким станеш?

Письменником , - засміявся Мет Рай…

Це ж прекрасно!- вихопилося у Кіри…- Може і мені засісти за книгу…Мені є що розказати…

Я впевнений , що це так…

А ти про що писатимеш?- спитала Кіра ..

Ще не знаю…Може , про тебе…

Що? Ні ! Не треба- Кіра засміялася…

Але в цей момент повітря сповнене золотистими танцюючимм в останніх сонячних променях пилинками ворухнулось та двері у кімнату відчинилися…