Читати книгу - "Запорізький марш з реквіумом, Ольга Іваненко (Ольга Джонс)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Юлія сиділа на сходах сільського клубу та крутила в руках телефон.
– Що думаєш? - побачивши співробітника, запитала вона. – Опитав підозрюваних?
– Вислухав їхні аргументи з матюками про те, що вони б в жодному разі не образили б свого товариша, - кивнув Максим. – Утім, у бандуриста мотив слабкий. Тай, і, хлопець невисокий, щоби з такою силою вдарити постраждалого. А ось другий, якому його подруга зраджувала з усіма, хто рухався, це його ж слова, вважаю, міг піти на вбивство з ревнощів.
– А алібі у них є?
– Обидва бродили околицями після розважальної програми. Тож, на жаль, ні.
– Олег не винен, – підбігла почервоніла Світлана до поліцейських. – Я можу за нього поручитись. Я стежила за ним. І бачила, як він ходив аж до станції та назад.
– А навіщо ти за ним стежила? – здивувалася Юлія.
– Він мені подобається, – ще сильніше почервоніла студентка. – Тільки не кажіть йому про це. – Усі дівчата зібралися їсти суші. А я їх не люблю. Тому й вирішила простежити за Олегом. Він, щиро, просто гуляв. Настя йому часто зраджувала, але він прощавав її, хоч, на мою думку, дарма.
Максим записав усі свідчення та відпустив студентку. А Юлія, наслухавшись про суші, вирішила замовити їм із напарником два сети та пообідати у тиші.
Тільки доставщик привіз потрібні коробочки, Карамелька помітно пожвавішала. Вона гавкала на хлопця, на Юлю та на коробку.
– Що це з нею? – здивувався Максим.
– Їй щось не подобається в цьому наборі, - Юля задумалася і піднесла до пащі собаки один кружечок з червоною рибою та авокадо, який швидко поглинула Карамелька.
Тоді Юля простягла собаці пляшку з соєвим соусом, від чого мила коргі перетворилася на монстра, готового роздерти цю пляшечку.
– А це вже цікаво, – насупився Максим. - Карамелька кидалася так само на постраждалого. Хоча ніхто не казав, що хлопчики теж замовляли суші.
– Думаєш, даремно ми дівчат не врахували? - здивувалася Юлія.
– Ходімо, ще раз дамо Карамельці понюхати нашого жмурика і кімнати студенток, – Максим сунув собі до рота два роли і поквапився у бік сараю.
Юлія, сумно подивившись на свою доставку, закрила всі коробочки і помчала слідом.
Варто було тільки увійти в сарай, як собака з незвичною ненавистю почала кидатися на постраждалого.
– Ти знову зі своїм звіром? – засміявся Олексій. – Щось довідалися?
– Мій пес так реагує на соєвий соус, – холодно відповів Максим. – Треба терміново перевірити на одязі його наявність. А також, про всяк випадок, відвідати кімнати студенток.
– Цікава заява, – здивувався Олексій. – Що ж, я займуся питанням одягу. А ти пройдися кімнатами, вони в тій будівлі.
Максим кивнув і повів Карамельку разом із Юлією до гуртожитку.
Там їм вказали, на якому поверсі зупинилися студенти та відчинили всі кімнати.
Карамелька невдоволено гарчала, проходжуючись коридором і іноді чхала.
– Чого це вона? – здивувався Максим.
– Мабуть, соєвий соус дратує її рецептори. Ось вона і злиться. Боюся, ми нічого не дізнаємось, якщо вона така чутлива.
Максим із сумнівом знизав плечима. Але саме цього моменту повідець натягся і в коридорі пролунав гучний гавкіт. Карамелька потягла за повідець, прагнучи потрапити до однієї з кімнат.
Чоловік вирішив не заважати собаці та відпустив її.
Собака стрибнула на чемодан, перевернула його і почала шкребтися.
Максим із Юлією швидко розкрили його. І звідти випала блузка, яку важко було відібрати від Карамельки і розглянути.
– Кров! – вигукнула Юля, побачивши дрібний розсип засохлих червоних крапель.
– І чия це валіза? - спохмурнів Максим, згортаючи блузку і запихаючи її в пакет, який простягла йому співробітниця.
– Анастасії, – багатозначно Юля вказала на напис на валізі. – Здається, дівчинка гарна актриса. Не дарма, теж солістка.
– Саме час все дізнатися.
Юлія кивнула і поспішила залишити кімнату.
Настя сиділа так само з дівчатами і дуже здивувалася, коли співробітники поліції повернулися до неї.
– Чия це блузка? – Максим дістав обережно блузку з пакета та продемонстрував студенткам.
– Настіна! - здивовано відповіла Аня. - А що?
– А то, що ваша подруга оплакує не постраждалого, а свій вчинок, – Максим швидко дістав наручники та начепив їх на зап'ястя дівчини. - Ти знаєш, що щире каяття зменшує термін?
– Він хотів мене покинути! – заволала дівчина. - Я завагітніла від нього. А він мені сказав зробити аборт! Я випадково! Я не хотіла. Я не думала, що так сильно вийде!
– Все зрозуміло, – зітхнув Максим і погладив Каремельку, що опинилася поруч. – Що ж, на жаль, іноді необачні дії мають серйозні наслідки. Сподіваюся, в тебе є кому на волі дитину ростити?
З цими словами він повів дівчину до фургону.
А Карамелька йшла задоволена позаду, наче розуміла, що тільки-но допомогла в розкритті злочину.
!!! Вітаю! Вам сподобався твір? Якщо так, не забувайте підписуватись на автора! Гарного дня, мої любі! Сподіваюсь, ви у беспеці й маєте час, щоб відпочити с творами в тихому й затишному місці
Дякую за ваші вподабайки та відстежування моєї сторінки.
На все добре!!!
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Запорізький марш з реквіумом, Ольга Іваненко (Ольга Джонс)», після закриття браузера.