Читати книгу - "Спецназ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Революційна війна проти влади капіталістів почалася відразу ж після захоплення більшовиками влади. Як тільки Червона Армія «звільняла» нові території і досягала кордонів з іншими державами, рівень підривної діяльності проти них зростав. Закінчення Громадянської війни не означало кінець таємної війни, розгорнутої комуністами проти їхніх сусідів. Навпаки, вона посилювалася, оскільки по закінченні громадянської війни, збройні сили переводились на інші види військової діяльності.
Німеччина була першою мішенню для революції. Цікаво повернутись і до того, що ще в грудні 1917 року комуністична газета «Die Fackel» друкувалась у Петрограді тиражем у 500 000 екземплярів. У січні 1918 року тут же з'явилася група комуністів під назвою «Спартак». У квітні 1918 року почала друкуватися інша газета «Die Weltrevolution». І, нарешті, в серпні 1919 року в Москві була заснована знаменита газета німецьких комуністів «Die Rote Fahne».
У той же самий час, коли з'явилися перші комуністичні групи, були розпочаті заходи по тренуванню терористичних бойових одиниць німецьких комуністів. Ці загони були використані для придушення антикомуністичного опору російських та українських селян. Потім, у 1920 році, всі ці загони німецьких комуністів були зібрані разом у тилу Червоної Армії на Східному фронті. Це сталося, коли Червона Армія готувалася до кидка через Польщу до Німеччини. Офіційний марш Червоної Армії «Будьонівський марш» містив наступні слова: «Даєш Варшаву - дай Берлін!"
В тому році більшовикам не вдалось організувати революцію в Німеччині або «звільнити» Польщу. В той час Радянська Росія була виснажена Першою Світовою війною і ще більш жахливою Громадянською війною. Голод, тиф і розруха буяли у країні. Але в 1923 році була зроблена наступна спроба спровокувати революцію в Німеччині. Троцький особисто звернувся у вересні 1923 року з проханням звільнити його від усіх посад у партії й уряді та послати його як звичайного солдата на барикади німецької революції. Партія не послала туди Троцького, але послала інших комуністичних лідерів, і серед них - Йозефа Уншліхта. В цей час він був заступником голови ЧК. Тепер він називався заступником голови «реєстраційної адміністрації», відомої нині як ГРУ або військова розвідка, і на цій посаді його нелегально посилають до Німеччини. Уншліхт отримав завдання організовувати загони, які повинні були почати збройне повстання і («233» суму грошей) для їх вербування і постачання їх зброєю. Про також працював на організацією німецької ЧК для винищення буржуазії і противників Революції після захоплення влади. Ось як планувалася ця Революція. У річницю Російського жовтня робітничі маси виводяться на вулиці для масових демонстрацій. «Червона сотня» Уншліхта повинна спровокувати зіткнення з поліцією, аж до кровопролиття і більш серйозних конфліктів, щоб «викликати обурення робітників і підняти робітничий клас на повстання» (Б. Бажанов. - «Спогади секретаря Сталіна»).
Враховуючи нестабільність німецького суспільства в той час, відсутність сильної армії, широке невдоволення і часті спалахи насильства, особливо в 1923 році, цей план цілком міг би бути реалізований. Багато експертів схиляються до того, що Німеччина була близька до революції. Очікувалося, що Радянська військова розвідка і її терористичні загони, очолювані Уншліхтом, будуть не більше, ніж іскрою в пороховому погребі.
Існує безліч причин, чому ці плани не здійснились. Але дві з них особливо важливі: відсутність загального фронту між СРСР і Німеччиною та розкол в Німецькій комуністичній партії. Відсутність загального фронту в той час серйозно перешкоджала проникненню до Німеччини великої кількості радянських підривних сил. Сталін зрозумів це дуже добре, тому він завжди боровся за те, щоб зруйнувати Польщу для встановлення загального фронту з Німеччиною. Коли він успішно зробив це в 1939 році, це був ризикований крок, оскільки загальний фронт з Німеччиною означав, що вона може атакувати СРСР без попередження, що насправді й сталося два роки потому. Але без загального фронту Сталін не міг потрапити в Європу.
Розкол в Комуністичній партії Німеччини був досить серйозною перешкодою для виконання радянських планів. Одна група дотримувалася політики прислуговування Комінтерну і, відповідно, радянському Політбюро, тоді як інша трималася політики протилежної. Зінов'єв був сильно засмучений цим і підняв на Політбюро питання висунення Маслову, одному з супротивних німецьких комуністичних вождів, ультиматуму: або він отримає велику суму грошей, вийде з партії і залишить Німеччину, або Уншліхт отримає наказ ліквідувати його (Б. Бажанов. - «Спогади секретаря Сталіна»).
У той час, коли велася підготовка до революції в Німеччині, також готувалося перенесення революції в інші країни. Наприклад, у вересні 1923 року групи терористів, натренованих в СРСР (як болгарів, так і радянських громадян), почали провокувати заворушення в Болгарії, які могли дуже успішно розвинутися в хаос у всій державі та кровопролиття. Але «революцію» придушили і її призвідники втекли в Радянський Союз. Вісімнадцять місяців опісля, у квітні 1925 року, ця спроба була повторена. Тоді невідомий здійснив жахливий вибух у головному кафедральному соборі в Софії в надії вбити царя і весь уряд. Борис III врятувався чудом, але спроби дестабілізувати Болгарію терористичними актами тривали аж до 1944 року, коли Червона Армія нарешті вступила в Болгарію. Наступним дивом, що мали місце, було те, що, починаючи з цього моменту, ніхто не намагався стріляти в болгарських керівників, ніхто не застосовував ніяких бомб. Терор продовжився, але він був спрямований проти населення цієї країни в цілому, а не проти керівників. А потім болгарський тероризм перейшов через кордони держави і з'явився на вулицях Західної Європи.
Терористична кампанія проти Фінляндії тісно пов'язана з ім'ям фінського комуніста Отто Куусінена, одного з вождів комуністичного перевороту в Фінляндії в 1918 році. Після поразки цієї революції він зник у Москву і пізніше повернувся до Фінляндії для підпільної роботи. В 1921 році він знову втік до Москви, рятуючи себе від арешту. З цього моменту кар'єра Куусінена була тісно пов'язана з офіцерами радянської військової розвідки. Куусінен займав офіційну посаду й робив ту ж саму роботу: готував повалення демократії у Фінляндії та інших державах. У своїй таємній кар'єрі Куусінен домігся значних успіхів. В середині 1930-х років він виріс до заступника начальника Розвідупру, який відомий зараз як ГРУ. Під керівництвом Куусінена була організована ефективна шпигунська мережа у скандинавських країнах, і в той же самий час він керував тренуванням військових загонів, які в цих країнах
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спецназ», після закриття браузера.