Читати книгу - "Спецназ"

повинні були здійснювати терористичні акти. Ще раніше, влітку 1918 року в Петрограді була заснована школа командного складу для навчання людей для «Червоної Армії Фінляндії». Пізніше ця школа навчала офіцерів для інших «Червоних Армій», ставши Міжнародним Військовим Училищем - організацією з вищої освіти для терористів.

Після Громадянської війни Куусінен наполягав на поширенні підпільних бойових дій на фінської території і тримав напоготові найкращі загони фінських комуністів. У 1939 році, після вторгнення Червоної Армії в Фінляндію, він запропонував себе як «прем'єр-міністра і міністра закордонних справ Фінської Демократичної Республіки». «Уряд» включав Маурі Розенберга (з ГРУ) в якості «заступника прем'єр-міністра», Акселя Антілу в якості «міністра оборони» і Туре Лехена, слідчого НКВС, в якості «міністра внутрішніх справ». Але фінський народ вчинив такий опір, що претензії уряду Куусінена перетворити Фінляндію в «народну республіку» зазнали невдачі.

(Тут повинен бути згаданий курйозний історичний факт. Коли фінські комуністи сформували свій уряд на радянській території і почали війну проти своєї власної країни, були організовані добровольчі загони з росіян, які пішли в битву проти і радянських, і фінських комуністів. Важливим членом цих спочатку добровольчих загонів був Борис Бажанов, колишній особистий секретар Сталіна, який утік на Захід).

Невдала спроба Отто Куусінена стати правителем Комуністичної Фінляндії не пошкодила його кар'єрі. Він з успіхом продовжував її робити спочатку в ГРУ, а пізніше у Відділі Адміністративних органів Центрального Комітету КПРС - утворенні, яке спостерігало за всіма шпигунськими і терористичними організаціями Радянського Союзу, так само, як і за в'язницями, концентраційними таборами, судами і т.п. З 1957 року аж до своєї смерті в 1964 році Куусінен був одним з найбільш могутніх керівників Радянського Союзу, працюючи одночасно членом Політбюро і секретарем Центрального Комітету партії. В Ходинському районі Москви, там, де в ГРУ розташована штаб-квартира, одна з найбільших вулиць названа вулицею Отто Куусінена.

Під час Громадянської війни і після неї були сформовані та направлені для дій на радянській території і польські загони. Наприклад, один з них, 1-й Революційний Полк «Червона Варшава», використовувався для придушення антикомуністичних повстань у Москві, Тамбові та Ярославлі. Для придушення антикомуністичний повстань російського населення комуністи використовували Югославський полк, Чехословацький полк і багато інших загонів, включаючи Угорські, Румунські, Австрійські та інші. Після Громадянської війни всі ці загони утворили базу для вербування шпигунів і формування загонів для підпільної боротьби на території капіталістичних країн. Наприклад група угорських комуністів-терористів, на чолі з Ференцом Крюгом, воювала проти російських селян під час Громадянської війни, в час Другої Світової війни Крюг очолював спеціально утворені загони, що діяли в Угорщині.

Крім «бійців-інтернаціоналістів», тобто людей іноземного походження, для дій за кордоном формувалися підрозділи, що складалися виключно або в більшості своїй, з радянських громадян. Між армійським командуванням і таємною поліцією велася запекла боротьба за контроль над цими підрозділами.

У серпні 1930 року, під час маневрів, у районі Воронежа був скинутий невеликий загін командос з наказом діяти «в тилу противника». Офіційно саме ця дата і є днем народження радянських повітряно-десантних військ. Але, крім того, це ще й дата народження Спецназу. Згодом повітряно-десантні загони і загони спеціального призначення розвивалися паралельно. В одні моменти своєї історії Спецназ переходив від контролю з боку військової розвідки в руки повітряно-десантних сил, в інші повітряно-десантні загони здійснювали адміністративний контроль, тоді як військова розвідка здійснювала оперативне керівництво. Але, врешті-решт, стало зрозуміло, що більш доцільно підпорядкувати Спецназ цілком військовій розвідці. Прогрес Спецназу в наступні тридцять років не може бути вивчений окремо від розвитку повітряно-десантних сил.

1930 рік відзначив початок серйозної уваги до парашутних рот в СРСР. У 1931 році окремі роти парашутистів були зведені в батальйони і, ще трохи пізніше - в полки. В 1933 році в Ленінградському військовому окрузі була сформована бригада Осназу. Вона включала батальйон парашутистів, мотопіхотний батальйон, артилерійський батальйон і три ескадрильї літаків. Проте, з'ясувалося, що в Червоній Армії вона використовується слабо, оскільки вона була не тільки занадто великою і занадто незграбною для управління, але також перебувала більше під управлінням НКВС, ніж ГРУ. Після довгого диспуту ця бригада і кілька інших, створених за тим же зразком, були реорганізовані в повітряно-десантні бригади і перейшли під повний контроль Армії.

Починаючи з цього моменту, повітряно-десантні сили або ВДВ складалися з транспортних літаків, повітряно-десантних полків і бригад, ескадрилья важких бомбардувальників і окремих розвідувальних загонів. От саме ці розвідувальні загони й цікаві для нас. Скільки їх було, зі скількох осіб вони складалися - невідомо. Є розрізнені відомості про їх тактику та підготовку. Але відомо, наприклад, що одна зі шкіл з їх підготовки була заснована в Києві. Це була таємна школа, вона працювала під виглядом парашутного клубу, перебуваючи в той же час під контролем Розвідупру (ГРУ). В ній було багато жінок. Під час численних навчань розвідувальні загони викидались у тил «противника» й атакували його командні пункти, штаби, центри та комунікації. Відомо, що вже була добре розвинена терористична техніка. Наприклад, були створені міни для підриву залізничних мостів під час проходження над ними поїздів. Однак мости завжди особливо добре охороняються, тому фахівці Розвідупру й Інженерного відділу Червоної Армії створили міну, яку можна закласти на колії за декілька кілометрів від моста. Рухомий поїзд чіпляв цю міну, яка вибухала в момент проходження поїзда по мосту.

Для того, щоб мати певне уявлення про рівень підготовки ВДВ згадаємо, що під час маневрів у 1934 році 900 осіб були одночасно скинуті на парашутах. На знаменитих київських маневрах у 1935 році було скинуто одночасно не менше 1188 повітряно-десантних загонів, було нормальне приземлення 1765 осіб з легкими танками, броньовиками й артилерією. В Білорусії в 1936 році десантувалися 1800 загонів і приземлилися 5700 осіб з важким озброєнням. У Московському військовому окрузі в тому ж самому році повітрям була транспортована з одного місця в інше вся 84-та стрілецька дивізії. Масовані й добре підготовлені повітряно-десантні атаки завжди супроводжувалися висадкою в сусідніх округах загонів диверсантів, що діяли як в інтересах безпеки головних сил, так і в інтересах Розвідупру.

В 1938 році в Радянському Союзі було шість повітряно-десантних бригад, які налічують, загалом, 18000 осіб. Це число, однак, оманливе, оскільки сили «окремих розвідувальних загонів» не відомі, і вони не включені в цю кількість. Парашутистів також тренували не лише в одній Червоної Армії, а й у «цивільних» клубах. У 1934 році такі клуби мали 400 парашутних вишок, з яких члени клубів здійснили понад півмільйона стрибків, додаючи до цього досвід стрибків з літаків і аеростатів. Багато