Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

За день до від’їзду Рон отримав смс від Оуена, в якій він повідомив, що не зможе забрати Кейт. Від цієї миті все полетіло шкереберть. Рон кілька годин думав, як вирішити цю ситуацію, і зрештою вирішив, що найкраще буде зателефонувати Йену.

Він швидко набрав його номер.

— Привіт, друже, — сказав Рон, намагаючись зберегти спокій.

— Привіт. Щось хотів чи просто поговорити? Я тут збираю речі, треба швидше підготуватися до поїздки.

— Я хотів попросити допомоги. Кейт мала їхати з Оуном, але він не зможе її забрати. А ми в іншій частині штату.

Йен мовчав кілька секунд, а потім сміючись відповів:

— Ти випадково головою не вдарився? Можливо, у тебе струс? Одна справа — жити з нею в одному будиночку, а зовсім інша — їхати вдвох за день до приїзду інших.

— Не драматизуй. Їхати всього пару годин.

— 7 годин в машині і більше доби в одному будинку. Ти серйозно?

— Вона тебе не згвалтує, — Рон спробував жартувати, але жарт вийшов не дуже.

— Дуууже смішно, — Йен відреагував на жарт холодно.

— Можеш навіть не розмовляти з нею. Просто слухайте музику в дорозі. І, крім того, Кейт зможе допомогти тобі підготувати будиночок.

Йен зітхнув у слухавку:

— Мда, 30 годин мовчання — ось те, що я планував на цих канікулах.

— Не ускладнюй, це гарна можливість для вас налагодити стосунки.

— Ти серйозно? Про яке спілкування ти зараз? Це взагалі не те, чого я хотів.

— Ну, на будь-яку тему, — намагаючись заспокоїти його, відповів Рон.

— Рон, не веди себе як бовдур. Як ти собі це уявляєш?

Рон відчув, як серце стискається від напруги, але не здавався:

— Слухай, у мене просто немає інших варіантів. Якби був хтось інший, я б попросив його. Якщо ти не зможеш, нам доведеться їхати самим, а це ще +20 годин в дорозі.

Йен мовчав кілька хвилин, його мовчання здавалося вічністю.

— Добре, я візьму її, але якщо будуть хоч якісь проблеми — ти труп, — нарешті сказав Йен, явно не радий, що  погодився.

— Дякую! — Рон відчув полегшення. — Ти рятуєш нас.

Рон взяв телефон і швидко написав смс Кейт: "Виїзд буде раніше. Завтра о 10:00 тебе заберуть." Він вирішив не уточнювати, що це буде саме Йен, і вирішив не розповідати це Елен. Він знав, що це їй точно не сподобається, а настрій Елен і так вже був на межі.

Отримавши повідомлення, Кейт відчула, як її серце забилося швидше. Всі ці останні тижні були справжнім випробуванням для неї. Вона постійно намагалася знайти спосіб, щоб не поїхати, і навіть фантазувала про ідею залізти в ванну з кубиками льоду, аби злягти з хворобою. Щоб мати хоч якийсь привід не вирушати в поїздку. Але з кожним новим днем ця думка здавалася їй все більш дитячою та безглуздою.

Кейт важко зітхнула, намагаючись зібрати свої думки. Вона відчула, як її охоплює внутрішня тривога. Руки тремтіли, а в голові були тисячі питань і страхів. Чи справді вона готова провести два тижні у горах з людьми, з якими давно не мала нормальних стосунків? І головне — з Йеном, якого вона намагалася уникати вже так довго. Вона згадувала, як останній рік уникає спільних зустрічей, як відмовлялася від будь-яких запрошень, як намагалася триматися подалі від Йена. І тепер вона мала провести з ним так багато часу.

Вона схопилася за свою валізу, намагаючись швидко і без емоцій скласти свої речі. Але чим більше вона намагалася зібратись, тим більше її охоплював страх. Вона відчувала, як серце застигло від хвилювання. «Що я роблю? Як я буду з ним спілкуватися?» — її думки безперервно кружляли, а руки мимоволі почали тремтіти.

«Якщо прокидатися о 5 ранку, швидко снідати і йти в свою кімнату, можна буде пропускати спільні сніданки», — намагалась заспокоїти себе Кейт. Вона вже почала будувати плани, як уникати Йена та мінімізувати спільний час з ним. Вона знала, що на лижах кататися не буде, а бар — це не її місце, тому вирішила просто відсиджуватись осторонь, щоб хоч якось пережити ці два тижні.

Але чим більше вона думала, тим більше відчувала, що їй не уникнути конфлікту. Її серце билося все сильніше, відчувала, як емоції захоплюють її. «Може, я просто тікаю від своїх почуттів?» — питала себе Кейт. Вона боялася, що ці два тижні тільки погіршать все, що вже сталося між нею і Йеном. Водночас, було відчуття, що, можливо, це її шанс розібратися з усіма старими непорозуміннями, хоча вона не була готова до цього.

Їй стало важко дихати від всіх цих думок. Вона засмутилася, знову відчула, як серце стиснулося від переживань.

Кейт знову глянула на свої речі, що валялися на ліжку, і не могла змусити себе їх складати. Кожен рух приносив більшу напругу, як ніби кожен предмет у її валізі ставав ще однією частиною цього непростого рішення, від якого вона не могла втекти. Її серце билося швидко, а в голові знову й знову прокручувалися думки: "Що я роблю? Чи варто мені їхати? Чи зможу я витримати це?"