Читати книгу - "Минуле яке нас міняє, Sava"

Розмови на лавочці

Глава 5: Розмови на лавочці

Після тієї випадкової зустрічі в маршрутці, все змінилося, хоча б на деякий час. Ірен і Вадим почали все частіше пересікатися випадково, як ніби їхні шляхи переплітались самі по собі. Це не було чимось запланованим, але кожна нова зустріч залишала після себе відчуття невидимої зв'язки. Вони почали виходити разом на кілька хвилин, сидіти на лавочках у парку або на сходах біля старого університету. Тут, серед міської метушні, вони знаходили тишу для своїх коротких розмов.

Ці моменти не були романтичними. І навіть не було тих ніжних жестів чи поглядів, що зазвичай супроводжують перші побачення. Навпаки, атмосфера завжди була напруженою, а між ними залишалась невидима стіна — ніби вони обоє намагалися не порушувати якусь внутрішню межу, яка змушувала їх не давати собі волю.

Сидячи на лавочці, Ірен почувала, як її серце знову починає битися швидше, але це не було від радості. Це була тривога, це була невизначеність, це була та сама недоговореність, яка була між ними в школі.

— Як там твоє нове місце роботи? — спитала вона одного разу, коли вони сиділи поруч і мовчки дивились на захід сонця, що фарбував небо у відтінки рожевого та оранжевого.

Вадим кинув швидкий погляд на неї, але не поспішав з відповіддю. Він був все ще сповнений сумнівів і роздумів. Його життя знову було безладним, хоч він і намагався виправити це, поступово змінюючи себе. Але в серці залишалась та ж порожнеча, яка не давала йому повністю звільнитися від минулого.

— Можна сказати, що я намагаюся, — відповів він. — Але, знаєш, іноді я навіть не впевнений, що це те, чим я маю займатися. Мені важко знову знайти себе. Я весь час думаю, що, можливо, я просто продовжую жити через те, що інші хочуть, щоб я жив. Але я не відчуваю цього. Розумієш?

Ірен мовчки дивилась перед собою, обдумуючи його слова. Вона не знала, що йому відповісти. Вона також не відчувала себе у своєму місці, і її життя здавалося таким самим розпорошеним, як і його. Але вона не могла дозволити собі це визнати. Вони були схожі в тому, що обоє намагалися рухатись вперед, хоча і не знали, куди саме йти.

— Я теж... не знаю, чого хочу, — сказала Ірен тихо. — Батьки мене все життя «водили» за собою, вибираючи все для мене. Тепер, коли я намагаюсь вибрати сама, відчуваю, що все, що я роблю, — це теж для когось іншого.

Вадим зрозумів, що їхні світи десь перетинаються. Може, і він, і вона просто виверталися через обставини. Вони були схожі в тому, що обидва шукали відповідь на запитання, яке не могло бути однозначним.

— І що ти будеш робити? — запитав він, хоча і сам не був упевнений, чи є сенс у цих питаннях.

— Я... не знаю, — відповіла Ірен, вперше за довгий час зізнаючись у своєму сумніві. — Але я хочу щось змінити. І навіть якщо я помилюсь, це буде моє рішення, а не чуже.

Вадим мовчки кивнув, а потім знову поглянув на небо, яке поступово темнішало. Мовчання між ними стало важким, ніби кожен з них намагався заглянути один одному в душу і не знаходив відповіді.

— Я ж не змінився, правда? — запитав Вадим через кілька хвилин мовчання, звертаючись до Ірен так, наче вона була його єдиним свідком. — Ти думаєш, я змінився?

Ірен поглянула на нього, в її очах блиснула якась мить сумніву. Вона не знала, що відповісти. Як можна дати відповідь на питання, коли ти сам не впевнений у своїх почуттях?

— Я не знаю, — сказала вона обережно. — Можливо, ти змінився. Але... мені здається, що те, що було між нами, не можна змінити. Ми були інші, коли все починалося. І зараз ми — інші.

Вадим подивився на неї, ніби намагаючись побачити ту дівчину, яку він колись любив. Але це була не та сама Ірен. І, мабуть, це не був той самий Вадим.

— Можливо, — сказав він, стоячи з місця і рішуче вирівнюючи спину. — Можливо, це і є наша справжня зміна.

Вони мовчки встали і пішли в різні боки, залишаючи лавочку порожньою. Їхні розмови не принесли відповіді. Вони, як і раніше, не знали, що робити з цією невизначеністю, що панувала між ними. Але кожен із них був уже на межі змін, хоч і не вірив, що зможе це прийняти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍