Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Розділ 4

Анна сиділа в темній кімнаті, що нагадувала маленький штаб. Єдине світло — слабкий промінь від настільної лампи, що створював глибокі тіні на її обличчі. Вона була сама, а думки не давали їй спокою. Всі ті люди, з якими їй доведеться тепер взаємодіяти, і всі ті ситуації, в які вона потрапить, здавалися такими чужими. Це не було її світом, але тепер вона не мала вибору, окрім як грати за їхніми правилами.

Вона знову згадала слова Алекса. Всі ці погрози, темні натяки, обіцянки захисту… Їй важко було зрозуміти, чи справді він хоче їй допомогти, чи просто використовує її для своїх цілей.

В серці розцвітала напруга. Їй було важко довіряти, але водночас цей незбагненний зв'язок між ними — щось, що на перший погляд було чисто професійним, — викликало в ній безліч запитань і відчуттів, яких вона не могла контролювати.

Раптом двері кімнати відчинились, і на порозі з’явився Ян. Його усмішка була звичною, але Анна помітила щось особливе в його очах. Він не виглядав, як звичайний хлопець. У його погляді було щось таке, що видавало в ньому людину, яка не раз проходила через темні моменти життя.

— Думаю, тобі не зашкодить трохи прогулятись, — сказав він, заходячи всередину і злегка накланяючи голову. — Ти виглядаєш так, ніби весь день сидиш і думаєш, що не зможеш дихати.

Анна усміхнулась, але швидко знову повернулась до своїх думок. Вона намагалася позбутися цього відчуття тривоги.

— Я просто намагаюся зрозуміти, що зі мною відбувається. Що я роблю тут?

Ян подивився на неї, і його погляд став серйозним

— Ти намагаєшся знайти свою роль у світі, який може бути дуже небезпечним, — відповів він м’яко. — І це нормально. Всі ми, коли потрапляємо сюди, задаємо собі це питання. Але зараз не час для сумнівів. Ти повинна діяти, поки є час. Твоє життя, твої рішення, вони все ще залежатимуть від тебе.

Анна почувалася знову спантеличеною. Всі ці слова не допомагали їй зрозуміти, чи є взагалі вихід із цієї ситуації.

— А як щодо тебе? — запитала вона, намагаючись змінити тему. — Чому ти тут? Що ти хочеш від мене?

Ян трохи замовк, дивлячись в очі Анни, і знову посміхнувся, але ця усмішка була чимось гірким.

— Я просто тут, щоб допомогти. І, як і ти, мені не завжди зрозуміло, чому я залишаюсь в цій грі, але це наш вибір. Іншого у нас немає.

Його слова знову змусили її задуматись. Вона не могла знайти чіткої відповіді на свої питання, але відчувала, що кожен новий день все більше вплітає її в ці тенета, з яких вона не зможе вибратись, якщо не прийме своїх рішень.

Тим часом, коли Ян і Анна вийшли на вулицю, вона відчула холодний вітер, що нещадно бив по її обличчю. Ян ввімкнув автомобіль і тихо сказав:

— Ми їдемо до місця, де ти зможеш зрозуміти все. Ти готова до цього?

Анна глибоко вдихнула, відчуваючи, як її серце б’ється швидше. Вона вже давно зрозуміла, що, щоб віднайти правду, їй доведеться прийняти цю реальність. Але, чи була вона готова до того, що цей світ вимагатиме від неї не лише рішучості, а й жертв?

Їхня поїздка через порожні вулиці була мовчазною, але в серці Анни кожен метр здавався більшим кроком у невідомість. І незабаром вона мала дізнатися, чи здатна вона витримати все, що її очікує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍